Кирило Гуров народився на Полтавщині. Йому 32 роки. В полк "Азов" прийшов служити у 2015 році. Свій підрозділ чоловік називав "друга сім'я".
Кирило разом з дружиною виховує двох доньок. У вільний час займався своїм хобі - майстрував вироби зі шкіри. Від початку повномасштабної війни росії родина переїхала з лівого на правий берег Маріуполя.
"20-го лютого чоловіка викликали "по тривозі", і я вже тоді зрозуміла, що буде війна. Він заспокоював мене, говорив, що "все під контролем". 24-те лютого розділило наше життя на до та після. Спочатку чоловік за можливості приїжджав до нас, привозив продукти та воду", – розповідає дружина Тетяна.
Кирило постійно поспішав, говорив: "Працюємо". Останній раз Тетяна бачилась з чоловіком 9-го березня, а 12-го до лікарні, де вони були, прийшли рашисти. 16-го Тетяні з дітьми чудом вдалося виїхати до Запоріжжя та зв'язатися з чоловіком. Він так само говорив "усе під контролем". Потім зв'язок почав зникати, додзвонитися до Кирила ставало все важче, а в одній із розмов Тетяна випитала в чоловіка, що той – поранений.
В кінці березня Кирило отримав поранення, я про це дізналася тільки всередині квітня. В якийсь момент "все під контролем" перейшло у "ситуація накаляється". Чоловік писав, що ситуація критична, але вони тримаються. Багато хлопців загинуло. Я навіть уявити не можу, що переживає мій чоловік, коли гинуть його побратими.
Тетяна постійно пише чоловіку слова підтримки. Говорить, що вона з доньками на нього чекає. Дніпро, Бровари, Київ, Полтава, Донецьк, Волинь, Маріуполь – на рубежах "Азовсталі" б'ються воїни з усієї України. Не кожен із них із міркувань безпеки готовий назвати своє прізвище або псевдо. Але кожен – вартий, аби про нього знали та врятували.
Джерело: УП
