28 Серпня 2020
2076
З давніх часів однією з основних форм управління державами були монархії, коли влада передавалась через родинні зв’язки, найчастіше – старшому сину правителя. Ще давньогрецький
В ті часи, коли окреслювались навіть не кордони, а ще обриси держав, часто мали значення династичні шлюби. Перевагою династій було право на основі шлюбів вирішувати спірні питання, в першу чергу територіальні, врегульовувати конфлікти, встановлювати більш дружні відносини з сусідами, уникати військових зіткнень.
Найвідомішими династіями були: у Франції – Меровінги, Каролінги, Катепінги, Валуа, Бурбони; Габсбурги панували в Австрії та Іспанії. Династія турецьких султанів Османів правила чи не найдовше – з 1299р. по 1922р.. В Китаї династія Цін – з середини ХVІІ ст. по 1911р..
Далеко не завжди перехід влади відбувався мирно, претенденти на корону часто доводили свої права не тільки на папері, але й на мечах. Війна Червоної і Білої Троянд в Англії у кінці ХVст. між Йорками і Ланкастерами, коли вони 30 років боролись за престол, знищуючи одні одних, привела до перемоги династію Тюдорів – бокової гілки попередників. Але, як правило, монарші повноваження передавались мирним шляхом – старшому сину, хоча і жінки теж іноді ставали біля керма країни.
Наші історики часто говорять про українок, які стали дружинами іноземних монархів – Анастасію Лісовську, Анну Ярославну. Перша з них – Роксолана, або Гюрем (бл.1502 – 1558р.) була дружиною Сулеймана – одного з найкривавіших султанів Османської імперії. Вона народила шістьох дітей (а не 5-х, як у відомому серіалі «Величне століття»), а їхній середній син Селім, якому пощастило зайняти престол, мабуть, від радості ще більше віддався згубній пристрасті до пиятики. За його правління почався занепад Османської імперії, а він ввійшов в історію як Селім – п’яниця.
Дочка Ярослава Мудрого Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті – регентшею їхнього сина. Її остаточна доля невідома, рік смерті між 1075 і 1089рр.
Коли поставала Київська Русь на берегах Дніпра, то одночасно утверджувалась династія великих князів Київських. Найвідоміші з них – княгиня Ольга, Святослав, Володимир, Ярослав Мудрий. Останній з них мав кілька дочок і родичався з європейськими правителями. «Тестем Європи називають історики Ярослава Мудрого – його доньки Єлизавета, Анна і Анастасія стали королевами Норвегії, Франції та Угорщини», пише дослідниця Світлана Чорна («Голос України» 12.02.2020 р.).
Нашестя монголів в ХІІІ ст. знищило не тільки багато міст і селищ, вбило безліч людей, зруйнувало Київ, але й фактично припинило правління князів. Тому й на наших купюрах 1 і 2 грн бачимо Володимира Великого і Ярослава Мудрого, далі йдуть гетьмани, які правили і воювали через кілька століть – Богдан Хмельницький та Іван Мазепа.
Держави, що були сусідами наших предків, мали правлячі династії – Романови, Османи, Габсбурги. Монархи також звались по різному: в Росії – царі, в Туреччині – султани, в Австро-Угорщині – ерцгерцоги, імператори. В Польщі королі обирались шляхтою, тут не було багатолітніх монархій. Якийсь час на польському троні сидів Генріх Валуа, який в 1574р. навіть втік з Речі Посполитої, бо у Франції помер його брат і звільнився престол. Навіть кримське ханство, яке було васалом Туреччини, мало свою правлячу династію – Гіреї.
На зміну династіям в ХVІ ст. у нас прийшло гетьманство і козацька держава на Січі. Кожен гетьман (від німецького слова «гауптман»), обирався козацькою старшиною, і ці вибори не завжди були найкращими. Коли поставало питання обрання нового керманича козаків, а отже того, хто буде правити військом і вести зовнішні зносини з сусідніми країнами, багато залежало від того, хто вигукне ім’я обранця, потім його підхоплювало все зібрання, а закінчувалось киданням шапок угору.
Однак далеко не завжди все завершувалось мирно. У червні 1663р. в Ніжині відбулась козацька Чорна рада, на яку прибуло кілька тисяч прихильників двох кандидатів на гетьманську булаву. Сталося гостре протистояння між Іваном Брюховецьким і Якимом Сомком, між їхніми прибічниками, потім кілька днів тривав безлад і бійки, багатьох заможних громадян міста було пограбовано. Гетьманом Лівобережної України, за підтримки Москви, було обрано Івана Брюховецького. Ніжинський полковник Василь Золотаренко спочатку теж претендував на булаву, але потім підтримав Я. Сомка. На підтримку І. Брюховецького прибуло московське посольство з 8-тисячним військом. У вересні того ж року Сомка і Золотаренка було страчено в Борзні.
Гетьмани, часто під впливом козацької старшини, схилялись то в один, то в інший бік, вступали в союз з кимось із сусідніх самодержців проти іншого. Ось така «багатовекторність» була у нас в ХVІ-ХVІІІ ст. Тому і ставлення до гетьманів було далеко не однозначне. Т.Г. Шевченко писав:
Раби підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Однією з найганебніших сторінок гетьманства були факти видачі противнику головного очільника, коли, наприклад, повсталі потрапляли в оточення.
Гей, Солониця, доле-вовчиця!
Вітер з Лубен січе, як нагайка.
Тілу козацькому пахне сириця,
в’яжуть не ляхи – свої Наливайка, –
пише поет Володимир Базилевський у вірші «Солониця».
Відсутність правлячих династій наклала відбиток на хід історичних подій на наших землях. Адже була споконвічна столиця – Київ, був єдиний народ, була окреслена територія з природними ресурсами, але багато віків не було якоїсь об’єднуючої сили, керівного центру. Приблизно те саме можна сказати і про Білорусь.
А конституційні монархії збереглись і досі в деяких країнах Європи – Великобританії, Норвегії, Данії, Швеції, Іспанії – не як пережиток минулого, а як данина традиціям, історії своєї країни.
Такі події, як Чорна рада в Ніжині та інші випадки козацьких бунтів і сахань в різні сторони («багатовекторності», як сказали б зараз), могли і взагалі не відбутися, коли б династичні традиції відновились на якомусь етапі нашої історії. Пантелеймон Куліш, що описав події 1663-го року в своєму історичному романі «Чорна рада», не був у захваті від них, він бачив негативні тенденції в такому розвитку суспільства.
Юрій Павелко
м. Ніжин
