Для ніжинської спільноти стало буденним захоплюватися земляками, що прославляють наш древній та мудрий град.
Однією з знаних, небайдужих та щирих наших землячок можна по праву назвати Яну Хмелюк.
Яка, починаючи кар’єру співачки та викладачки в музичній школі й ніжинському університеті, стала важливим гвинтиком у Всеукраїнському проекті до 30-річчя Незалежності України на каналі "Україна 24" відомого режисера Леоніда Канфера - серіалу "30 років до свободи".
Журналісти MYNIZHYN.com вирішили поспілкуватися з пані Яною та розкрити таємницю її шляху до великої мети.
- Пані Яно, розкажіть трішки про свої дитячі та юнацькі роки.
Я народилася у сім'ї, де музика і творчість завжди були на першому місці. Хоча ніхто в родині професійно музикою не займався. Батько мав вищу технічну освіту, а мама працювала у сфері обслуговування.
Тато сам навчився грати на гармошці і гітарі, мав чудовий голос (баритон), займався різьбою по дереву, писав вірші. Мама співала і танцювала у самодіяльних колективах до мого народження, займалася гімнастикою і, скільки я пам'ятаю, в'яже гачком і спицями. Моя бабуся (мамина мама) вишивала хрестиком ігладдю, співала у церковному хорі.
Пригадую як ми з нею ходили пішки до церкви у сусіднє село. Вона співала, а я щось наспівувала і метеликів ловила на галявині серед кульбаб, де було закладено фундамент церкви.
Мабуть, завдячуючи бабусі, я вже багато років співаю в церкві.
В дев'ять років мама привела мене до школи мистецтв. Вчилася я на вокально-хоровому відділі (чотири рази кидала навчання!). Дуже любила співати, танцювати, малювати з натури, а от фортепіано… Ох, з цим були проблеми. Одного разу, після конкурсу юних вокалістів, голова журі Любомир Боднарук запропонував мені вступати до Чернігівського музичного училища. Я по цей день вдячна Маестро за те, що він своєю пропозицією визначив для мене напрям мого професійного розвитку. Але мама не змогла мене відпустити, мені ж було лише 14 років. Після цього я спеціально провалила вступні іспити в математичний клас ліцею! Потім був музично-філологічний клас обласного педагогічного ліцею при НДУ ім. М.Гоголя, пізніше факультет культури і мистецтв НДУ ім. М.Гоголя і тут же магістратура (спеціалізація режисура музично-виховних заходів), а ще факультет естрадного співу НАККК і М. Далі – аспірантура.
У студентські роки була лауреаткою Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів молодих виконавців. Маю диплом лауреата в номінації «Авторська пісня». Саме тоді мені пощастило познайомитися з Анатолієм Матвійчуком (він був членом журі).
- Ви академічна ніжинська співачка, також були викладачкою музиної школи та Ніжинського університету. Вам це подобалось?
Я обожнювала свою роботу. Для мене кожна дитина є найвищою цінністю! Кожен мій Учень талановитий по-своєму. Як казав мій науковий керівник, професор Олександр Якович Ростовський: "Неталановитих дітей не буває, є вчителі, які не знайшли "ключик" до їх таланту". І протягом усієї своєї педагогічної кар'єри я шукала ці "ключики" до талантів і душ своїх учнів. І, слава Богу, мені вдавалося. Вони всі виросли прекрасними людьми, вступили до кращих ВУЗів України, багато з них стали моїми послідовниками - обрали мою спеціальність. І я до сих пір з більшістю з них спілкуюся. Вони телефонують, вітають з усіма святами, радяться, питаються методичних порад чи в якій літературі почитати щодо вирішення якоїсь вокальної проблеми. Це для мене найцінніше. Коли тебе пам'ятають через стільки років, значить ти не випадково потрапив у професію.
- Як Кам’янець-Подільський став вашою другою домівкою?
Все просто. Я вийшла заміж. Ми не могли знайти чоловіку роботу в Ніжині. Йому запропонували роботу в Кам'янець-Подільському коледжі культури та мистецтв аж на 1,5 ставки. І ми поїхали. Отак розпочався мій роман з містом, яке називають "Квітка на Камені".
- Ви знову в Ніжині. Чому?
За сімейними обставинами. Ні для кого в Ніжині вже не є новиною, що моя мама серйозно захворіла... якщо можна, я не хотіла б про це говорити...
- Всеукраїнський проєкт до 30-річчя Незалежності України це чергова сходинка до мега успіху чи велика перемога сьогодення?
"30 років до свободи" це проект, у який мене запросили завдяки моїй колезі Любі з каналу "1+1". Їй зателефонувала Оксана Михайлюк, яка шукала асистентку і вона порадила мене. Це вже не перший такий проєкт.
Мені з 2014 року щастить на проєкти, які висвітлюють доленосні для країни події. Але цей концепиуальніший за інші. Ще були проєкти, де мені пощастило працювати у команді з професіоналами своєї справи, а саме: - "Ультрас. Шлях до Волі" з Дмитром Лиховієм, Лесею Пилипенко та ін. - серія інтерв'ю "Молоді генерали України" з Дмитром Лиховієм, Анастасією Федченко і ін. - ДонбасМедіаФорум - книга "Кримський альбом. Історії правозахисників" з Іриною Виртосу. А ще я пишаюся тим, що вже 7 років ми співпрацюємо з головним редактором "Європейської правди" Сергієм Сидоренко та його заступником Юрієм Панченко. Вони неперевершені. Цього року я проходила конкурс на посаду журналіста "Європейської правди". Згідно результатів першого туру увійшла до десятки кращих. Але коли проходив 2й тур, мама потрапила до реанімації і закрутилася ситуація з кібербулінгом з боку команди однієї з інфогруп Ніжина щодо членів моєї сім'ї внаслідок моєї журналістської діяльності. Через це мені довелося звертатися до поліції і до вищих інстанцій, а для достовірної подачі документів потрібно було співставити всі скріни з фактами порушень з указанням дат і всіх посилань. Це зайняло 2 тижні. І тому я запізнилася з подачею матеріалів 2го туру. А дедлайни в ЄП це догма. Отак посада журналіста ЄП стала ціною, яку я "заплатила". Але ще будуть інші можливості в ЄП, а може, й в Українській Правді. Я це ЗНАЮ!
