Завантаження ...
banner

Кіборг Олександр Чуб: “Смерті друзів запам'ятаються назавжди”

Ніжинець Олександр Чуб, який був поранений під час обстрілу танків у Донецькому аеропорті, розповів про свій досвід в АТО та зйомки фільму “Добровольці Божої чоти”.

Ніжинець Олександр Чуб, який був поранений під час обстрілу танків у Донецькому аеропорті, розповів про свій досвід в АТО та зйомки фільму “Добровольці Божої чоти”.

Олександр Чуб, Добровольці Божої чоти

- Моя родина не знала, що я воював, до моменту поранення. Батько мене прийняв і благословив, а мати б переживала постійно... Я в учебці, скажімо, а вони б переживали, чи на блокпості під Слов'янськом, де загрози не було, а вони б переживали півроку, а так тільки – два тижні.

- Чому вирішив піти на фронт?
- Це випробування себе в новій якості першу чергу. Патріотизм – це також важливо, захист сім”ї, міста, області, країни.
 
- Розкажи про свій досвід в АТО?
- Коли відбувається боєзіткнення, людина проживає недовго. Статистика радянської армії, що людина на полі бою живе шість секунд. Але бій – це не так і часто, особливо було в перші пів року, хоча зараз там майже постійно бої. Здебільшого ти чекаш бою, люди перегорають на цьому, тому великою Божою милістю вважаю, що коли потрапив до Донецького аеропорту, одразу почався бій. А відчуття в бою – це суміш: з одного боку ти стаєш згуртованішим, ти стаєшся бути обережним, а з іншого боку – розумієш, що на все воля Божа, тому перебігаєш місця, де б при здоровому глузді не перебіг, тому осколок мене наздогнав там, куди ніколи не залітав.
 
- Які моменти з фронту найбільше тобі запа'мятаються?
- Найяскравіший момент – це початок бою, бо далі звикаєш. Загоряється боєкомплект, всі в диму, у чаді, всі починають задихатися, а ми пробиваємося до більш безпечного місця, але змушені, коли нас давить чадом, вивалити з вікна звалені мішки, і перебігти на позиції своїх, після чого ми мусили витягти групу, яка сама не могла вилізти з-під завалів. І там почався Голлівуд, коли ти бігаєш між боєкомплектом, що розривається, і ділянками, які прострілюються ворогом. Між бронітехнікою ховаєшся, відстрілюєшмся, і пробиваєшся до цілі, витягуєш хлопців, потім розбарикадували їх, один хлопака вчадів.витягуєш хлопців, розбарикадували їх, витягуєш хлопців, одного убили. Смерті друзів запам”ятаються назавжди. Скельт, який загинув у мене на очах, на руках в аеропорту. Мені запамята'ється вираз обличчя свого друга. Лише випадкова зустріч, коли ми побачилися, була останньою. Були і цікаві кумедні випадки, які пов'язані з кіно. Навіжений режисер Леонід Кантер бігав за героями між терміналами по кілька разів на день, ризикуючи своїм життям там, де військові перебігали дуже обережно і раз на добу, і був цілий. А десантник з 89-ї бригади, цікавий персонаж, байкер, перебігаючи між терміналами, був поранений. Хлопці пробігли у термінал, щоб пораненого евакуювати, коли почалися бої. Поранений перебігав і його наздогнала куля від свого. Це печальноі смішно вод ночас, з іншого боку – від долі не втечеш. Салава Богу, що куля не смертельно його поранила.

По темі: Ніжинський кіборг Олександр Чуб на ТРК "Львів"
 
- Розкажи про себе…
- Я мандрівник, шукач чогось, невідомо чого. Моє улюбл заняття – йти. Велосипед, дорога. Відчуваю себе волоцюгою. Люблю пішоходний туризм, лижі, ковзани, ролики, велосипед, займався спалеологією – це коли спускаються у печери. Один мій друг займається спалеологією, бо боїться висоти і темряви, тому так він так долає свій страх. А мені подобається сам процес, люблю крутити педалі, не важливо, куди доїду. Я людина, яка любить процес. За освітою я вчитель біології, хоч починав вчитися в медінституті. Лікар – це не моє. Я в 4 класі читав підручники з біології за 7 клас. Був матросом торгівельного флоту дальнього плавання, ходив у Бразилію та Африку. Працював матросом на танкері. Мав досвід піратської атаки біля річки Калабар. Пірати захопили у полон капітана та першого механіка, як наслідок перебування у джунглях – їх викупили тоді за 120 тисяч долларів. Було весело.

Олександр Чуб, Добровольці Божої чоти
Олександр Чуб на презентації фільму "Добровольці божої чоти" у Ніжині

- Ти – доброволець. Як родина поставилася до твого рішення?

- Олександре, ти знявся у кінострічці «Добровольці Божої чоти” (режисери Леонід Кантер та Іван Ясній). Фільм знімали без сценарію, основними локаціями є найбільш важкі і водночас найбільш знакові для української армії місця – Донецький аеропорт та село Піски. Розкажи своє враження про зйомки фільму…
- Режисери Леонід Кантер та Іван Ясній хотіли зняти фільм про українців, які воюють. В англійському перекладі кінострічка так і називається “Українці”, про хлопців, які добовільно пішли на війну, щоб захистити свою державу, свою країну, свою землю. Передати образи захисників Вітчизни, саме добровольців, а не скажімо Збройних Сил України. А добровольців відрізняє від мобілізованих в першу чергу дисципліна. Кожен із добровольців знає, чому іде на форонт і виконує свої задачі ефективно. В ЗСУ також багато професіоналів та ідейних хлопців. Якось уже покійний старший лейтенант колись під Словянськом мені сказав: “Здесь все контрактники, но никто здесь не за деньги”. І він був правий, хлопці, з якими я зустрічався із контрактників, були нормальні і мотивовані, це професіонали, а добровольці спочатку не були підготовлені на початку війни, не всі є зараз, але вони мають мету. В армії дисципліна – це дуже добре, але коли підпорядкування начальству, якого ти не поважаєш, або йому не довіряєш, бо його, можливо, поставили, як старшого по званню, така бойова ефективність не буде позитивною. А в добровольчому батальйоні ти сам обираєш, кому будеш підпорядковуватися. Скажімо, коли ти бачиш комбата “Чорного”, ти думаєш, чи готовий бути під його командуванням, чи йому довіряєш йому як командиру.

По темі: У Ніжині відбулася прем'єра фільму "Добровольці Божої Чоти"
 
- Чого у стрічці ми не побачили – що було, можливо, в реальності?
- У цьому фільмі показали навіть помилки: як заїхали не туди, як заклинила зброя, в чому його плюс, але немає сцен так званої “м'ясорубки”.
 
- Чи змінився ти після війни?
- Після війни я особливо не змінився. Я у 20 років хотів потрапити на війну, у 27 років я туди потрапив, а зараз, будучи пораненим, теж хочу на війну. Моє тіло змінилося, воно не може бути ефективним під час бойових дій, а дух все одно хоче в бій. Бути поряд з побратимами у хвилину небезпеки.

- Чим будеш займатися після фронту?
- Маю надію, що мені вдасться оселитися у глухому селі, побудувати власними руками бкдиночок, поставити пасіку, вирощувати садочок – це програма мінімум. А програма максимум – родове помістя, шматок території, де житиме мій рід, виробити традиції, які приймуть мої діти і внуки. Якщо мені не доведеться займатися громадською діяльністю, жив би у селі. Але лишитися осторонь процесів, які вдбуваються у країні, не вийде. Я б займався в напрямку екологічному. Приміром так: треба пояснювати людям, як менше продукувати сміття, боротися із незаконним вирубуванням лісів, бракон'єрством.

Розмовляла Тетяна Винник, "SVOBODA.FM"
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: