Директор Лукнівської школи Юрій Сиваченко з 24 лютого на фронті: як його зустрічала рідна школа

Директор Лукнівської школи Юрій Сиваченко вперше за рік приїхав додому у відпустку з фронту. На захист своєї держави став на четвертий день повномасштабного вторгнення. Каже, росіяни, перед усім, нищать націю, за його спостереженнями, перше, куди цілять ворожі снаряди — це школи, лікарні, церкви.

По приїзді Юрій одразу пішов до своєї школи. Він тут директор та має 30 років вчительського стажу.

"Тут діти бігають на перерві: гамір, шум такий. А тепер за цим шумом-гамором я скучаю. У мене частинка тут, а частинка — там. Ну зараз я більше потрібен там. Я розумію, що зараз у мене є досвід, і цей досвід я маю використати для України".

Дружина Юрія Лариса, яка теж вчителює в цій школі, каже, рішення піти на фронт він прийняв 24 лютого вранці.

"Це його вибір. Я вплинути ніяк не могла. Почав збиратися і через день отак і пішов... Я знала, що такого патріота змінити, його думку, не можна".

З воєнних буднів чоловік пригадує, як брали полонених.

"«Жигуль» з росіянами просто на нас вискочив. Ми їх зупинили. Один був майор, другий — старший такий, ще один дуже молодий, з Санкт-Петербурга. Його перша реакція: «Тільки не розстрілюйте». А я кажу: «Ні, ми не будемо розстрілювати». Я так, по-людськи, знаєте".

Так було напочатку повномасштабного вторгнення. Останній полонений поводився по-іншому, каже Юрій Сиваченко.

"Привели його в полон. І, коли він уже був у штабі, розповідав, що ми зомбовані, ми прийшли на їхню землю, ми вбиваємо їхніх дітей. Я думав, що можна з ними якось говорити — з ними говорити нема про що".

"Війна, мабуть, трохи змінює. І я по-тверезому дивлюсь на всі речі. Там, де можна було уступити, зараз це не треба робити. Я маю на увазі ті відносини, які у нас були до війни з Росією, про тих людей, які з Росії", — додає чоловік.

Також чоловік зафільмував, що залишилось від школи в селі Нове.

"Там двоповерхова така школа. Я, як директор, вчитель, мені було цікаво. Я прийшов, а там перед входом така вирва від ракети. І вибило вікна там. То я такий, знаєш, ну можна вікна замінити, можна тут щось зробити. А вночі о пів на першу ночі туди прилітає ракета і розбиває, і не просто розбиває, а в цеглу... Там, де я був, там, першою чергою, розбиті церкви, розбиті школи, розбиті лікарні... Уже потім вони винищують села. Вони винищують просто націю, майбутнє".

В планах у директора повернутись до роботи в школі та зробити новий музей про сучасну війну. Хоче змінити підхід до викладання предмета "Захист України". Саме його він викладав у школі.

"Дуже багато я навчився на війні і цей досвід треба передавати. От я викладав цей предмет, то ми наче й переходили на нові стандарти, але поряд з цим залишалось і ще щось радянське".

Для вчителя учні приготували подарунки на згадку, які він повезе на фронт.

"Це школа наша, щоб я не забував, що є діти, є школа, щоб я повернувся і продовжив роботу у мирному житті".

Джерело: Суспільне Чернігів