20-річний Нікіта Полянецький родом із села Лукашівка, що на Чернігівщині. Зараз хлопець живе і працює в Чернігові. Його мати з двома неповнолітніми сестрами торік виїхала на лікування до Німеччини, де у неї діагностували онкологію. У січні 2024 року вона померла, а сестри Нікіти залишились наодинці. Як хлопцеві вдалось повернути додому сестер та що він планує робити далі — читайте у матеріалі Суспільне Чернігів.
Поїхати до Німеччини порадила знайома
Нікіта пригадує один з останніх дзвінків до своєї матері:
"Я попросив просто покласти телефон поруч, біля мами. Даша поклала телефон, я почав звертатися до мами: «Отямся, будь-ласка, все буде добре, тримайся, ти сильна, ти вже скільки всього пройшла». Вона ні на кого не реагувала, коли я з нею розмовляв, вона почала подавати звуки", — розповідає хлопець.
Фото: Нікіта Полянецький. Джерело: Суспільне Чернігів
Жінка майже два дні була без свідомості у лікарні Німеччини, де й померла. Про це Нікіті повідомила телефоном молодша сестра. Каже: як дізнався про смерть матері — в той момент в нього просто відмовили ноги.
"Я, як стояв, я і впав. Просто кричав не своїм голосом".
Тоді він був у Чернігові, де живе і працює майже чотири роки. Каже: незадовго до смерті його мати Ольга скаржилась на проблеми зі здоров’ям. Вона із сестрами Нікіти проживала у селі Лукашівка. У 2023 році стан її здоров’я погіршився. І жінка з доньками Дашею і Сашею, за порадою знайомої, поїхала на лікування до Німеччини.
"Їй ставало гірше, ноги боліли. А сусідка ця запропонувала виїхати: «Там краще лікування, може, тобі допоможуть, щось зроблять». Мама вагалась, але потім таки вирішила, що там допоможуть", — розповідає Даша.
Фото: Мама Ольга з доньками Дашею і Сашею. Джерело: З архіву Нікіти Полянецького
Поки обстежували, хвороба прогресувала
У Німеччині, після реєстрації та оформлення всіх необхідних документів, Ольга пройшла обстеження у місцевій лікарні. Там жінці діагностували онкологію.
"Поки все дійшло до моменту певних обстежень, повних результатів, вже, зі слів мами можу казати, воно все розповсюдилось багато куди, по різним органам. начили вже терапії всякі, уколи, капельниці, опромінення...", — говорить Даша.
Після лікування жінці стало краще і її виписали з лікарні.
Тож вона взагалі майже не вставала з ліжка в лікарні, а тут знову стала на ноги. Почали ми ходити гуляти. Майже кожного дня вона рвалась у магазини, давайте, там і тюль нову купимо і люстру якусь і щось там додому. Хотіла прикрасити якось квартиру і нам одяг купляла і собі щось, якісь прикраси", — згадує Даша.
Фото: Дар'я Полянецька. Джерело: Суспільне Чернігів
Проте після Нового року стан жінки різко погіршився, і її забрали до лікарні, де вона згодом померла.
Діти залишились самі у чужій країні
16-річна Даша разом з молодшою сестрою Сашею залишились самі у чужій країні. Іноді до дівчат приходила їхня знайома з Лукашівки, яка проживала поряд. Картку матері одразу заблокували, тож дівчата почали розпродавати свої речі, щоб мати кошти на їжу.
"Там навіть залишались якісь кошти. Ми не встигли зняти і уже не можна було це зробити. Все заблокували. До цієї ситуації мама трохи натякала: раптом що, щоб були кошти на перший час, що ось так треба робити. І я вирішила, що треба цим займатись і старались, все попродавали".
Їхній старший брат Нікіта, оговтавшись від трагедії, одразу почав робити все можливе, аби повернути сестер додому. За допомогою хлопець звернувся до директора кав’ярні, в якій працює.
"Він мені і до цього багато допомагав, я звернувся до нього з цією проблемою, і він одразу найняв юриста. Вона мені допомогла із правильним оформленням документів, з правильним оформленням запросів і в Німеччину, і по Україні, як правильно це все зробити", — говорить Нікіта.
У Німеччині дівчат хотіли віддати в сиротинець чи прилаштувати в німецьку сім’ю, розповідає Даша.
Всі це пропонували, говорили, що Німеччина — це ж яка країна! Більше там можливостей... Ні, ми дуже хотіли до брата".
Фото: Сестри Даша і Саша. Джерело: Суспільне Чернігів
Де поховали їхню матір, Нікіта не знає. Каже, за німецьким законодавством, там мали виділити кошти на кремацію, проте цього не сталось, тому що в Німеччині у жінки не було повнолітніх родичів.
"Ніхто не каже, що можна зробити. Там якось потім через служби, це як сказали вже, протягом якогось там часу, можна буде від імені України давати позов до Німеччини через якісь служби там як перепохоронення. Уже через якихось перевізників спеціальних і все інше. Але я дізнався, які це суми...".
Нікіті вдалось повернути своїх сестер в Україну за місяць. Для цього він разом з юристом і нотаріусом підготували необхідні документи. Їх хлопець надіслав знайомій з Лукашівки, яка й вивезла дівчат.
"Увечері я їм надіслав, це десь о 7 чи 8-ій годині. І о 7 чи 8-ій ранку дівчата збирались до школи і в двері подзвонила соцслужба — вже хотіли забирати. І вони просто показали всі ці документи. Також від мами було доручення на цю людину, у випадку чого, вона, в принципі, має право їх вивезти за дорученням. Але це доручення не спрацювало на той момент. Щоправда так вийшло, що змогли вивезти".
Як жити далі?
Зараз Нікіта самотужки забезпечує себе та сестер та оформляє опіку над ними. Він працює офіціантом і барменом у місцевій кав’ярні та береться за різні підробітки.
Фото: Нікіта Полянецький на роботі. Джерело: Суспільне Чернігів
"В принципі, цієї роботи мені на даний час достатньо для утримання себе і дівчат. Але це поки ми на квартирі, за яку платимо лише комунальні платежі, оренду не рахують нам".
Нікіта каже, для оформлення опіки над сестрами, йому необхідно розв'язати питання з житлом.
"Я не відкрию, не оформлю опікунство, поки немає офіційно орендованого житла на довгий термін з усіма умовами, а поки в мене немає опікунства, у мене немає ніяких виплат і особливо це житло не потянеш".
Попри труднощі хлопець продовжує робити все можливе для того, щоб отримати опіку над своїми сестрами.
"Я все зможу. Я багато вже пройшов і за цей короткий час, і в принципі за життя було багато моментів. Я тут, діти тут. Найстрашніше було забрати, а тут я вже не віддам нікому".
Як повідомляв MYNIZHYN, знімальна група CNN Portugal та наш Дмитро Казанцев об’їздили всю лінію фронту. "Де ми тільки не бували, чого ми тільки не знімали! І поки триває війна, здається, це буде тривати".
