Загальновідомим є факт, що Ніжин з XVII століття перетворився на один потужних торговельних центрів Лівобережної України. Товарообіг трьох традиційних щорічних ярмарків – М’ясоїдного (Масничного), Троїцького та Покровського – становив понад 1 млн рублів. На час їх проведення до міста з’їжджалися торговці з європейської частини імперії, Польщі, Німеччини, Греції та Туреччини. Ніжинське гільдійське купецтво, яке становило 7-15 % мешканців Ніжина, активно долучалося до участі в них.
Згадаймо про купецький клан Чернових. Засновником цієї великої родини був ніжинський купець, спадковий почесний громадянин Семен Чернов, відомості про якого зустрічаються в документах останньої третини XVIII ст. У сім’ї народилося вісім синів: Артемій, Тимофій, Юхим, Георгій, Дмитро, Василь Осип та Іван. Проте є відомості, що в родині була принаймні одна дівчинка. У 1848 році донька Семена Чернова Панкратія (церковне ім’я) стала ігуменею ніжинського жіночого Введенського монастиря. Завдяки її клопотанням було побудовано кам’яну огорожу навколо монастиря і двоповерховий кам’яний корпус для проживання монахинь, а також закінчено будівництво теплого храму з притвором на честь Жінок Мироносиць. Керувала монастирем до своєї смерті у 1860 році.
Будинки, в яких проживали Чернови, були розташовані в Поштовому провулку, на вулицях Ліцейській, Міліонній, Купецькій та Василівській. До наших днів зберігся будинок Чернових на розі вулиць Гребінки та Небесної Сотні. Згадуючи ніжинські кам’яниці, І. Г. Спаський описував цей будинок як «комфортабельний, прекрасного планування, з великою світлою залою, просторим портиком, у якому красиво розташовані дубові східці, в заокруглених кутах якого ніша для статуї. Під час пристосування під багатоквартирне житло в будинку були розібрані чудові кахельні печі. Колись він належав греку титулярному раднику Георгію Кроміді».
Родина почесних спадкових громадян братів Чернових була засновником одного з перших у місті промислових виробництв – мідноливарного заводу, відомого з 1791 р. Імовірно, завод розташовувався у передмісті Мигалівка, де згідно з архівними документами проживала певна частина численної купецької родини. На виробництві виготовлялося обладнання для винокурень і цукрових заводів (казани, труби), а також відливали церковні дзвони різної ваги. Переважна більшість дзвонів ніжинських (і не тільки) церков була відлита на заводі Чернових. На дзвіницях ніжинської Спасо-Преображенської церкви висів дзвін вагою 99 пудів, дзвін Троїцької церкви важив 20 пудів, великий дзвін Покровської церкви важив 97 пудів 25 фунтів. Найбільший дзвін вагою 400 пудів був відлитий на заводі Чернових київським майстром Павлом Романовським для дзвіниці Миколаївського собору. У містечку Ічня дзвіницю Воскресенської церкви прикрашав дзвін вагою 267 пудів, відлитий у Ніжині. На дзвіниці церкви Преображення Господнього в с. Дегтярі висів «колокол хорошей работы с растительным орнаментом весом 60 пудов 70 фунтов, сооружен коштом Петра Григорьевича Галагана. Лит в заводе нежинского купца Чернова 1845 года». Мідноливарний завод діяв принаймні ще на початку ХХ ст. й у 1905 р. був оцінений у 700 тис. руб. щодо визначення сум податку, який його власники сплачували до міського бюджету.
Саме брати Чернови відкрили перший у місті «Торговий дім» (близько 1880 р.) з метою торгівлі та розвитку заводської промисловості. Вони не лише займалися комерційними справами, але й брали учать у громадському житті міста. У 1872 р. Юхим та Дмитро Степановичі та Артемій Васильович Чернови були обрані гласними ніжинської міської думи. У 1857 р. Артемій Степанович Чернов отримав пам’ятну медаль за кошти, які пожертвував для створення ополчення, лікування поранених та сім’ям загиблих учасників Кримської війни 1853–1856 рр.
Події 1917–1919 рр. зруйнували багато людських доль. У цей молох потрапила і родина Чернових. Виробництво було закрито, будинки націоналізовано, особисте майно конфісковане. Ймовірно, родина роз’їхалася по світах (достеменних відомостей про це немає).
Частина конфіскованого майна Чернових у 1920 р. була передана з житлового комітету до фондів першого публічного в Ніжині Музею історії, мистецтв та етнографії, організованого В.І. Лесючевським (близько 300 од. зб.). Головним чином це були культові речі: ікони, панагії, ризи та порцеляна фабрик Міклашевського, Софронова, Гарднера, Кузнєцова, Попова, саксонська та севрська порцеляна. Тоді ж церковні дзвони були зняті та відправлені на переплавку. І чи не єдиним свідком життя та добрих справ купецького клану Чернових у Ніжині залишився будинок на розі вулиць Небесної Сотні та Гребінки.
Авторка: Наталія Дмитренко, к.і.н., заступниця директора Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського з наукової роботи
Як повідомляв MYNIZHYN, Ніжин був не першим містом, де Сергій Ісайович Уточкін здійснив свої польоти. Навчальним для нього став виліт у 1907 році на повітряній кулі над Одесою та єгипетськими пустелями. Свій перший політ на літаку «Фарман-4» здійснив 15 травня 1910 році також у повітряному просторі рідної Одеси. Далі займався конструюванням біплана, на якому літав над містом та Чорним морем. У 1910–1911 роках здійснював показові вильоти за кордоном.
