Великдень у Ніжині здавна був не лише релігійним святом, а й особливим родинним дійством, у якому поєднувалися віра, щоденна праця та глибока повага до звичаїв предків. Одним із головних символів цього свята є паска – обрядова випічка, що уособлює достаток, єдність родини та відродження життя. Саме через традиції її приготування найкраще простежується тяглість поколінь і збереження локальної культурної спадщини.
Цьогоріч MYNIZHYN також звернувся до цієї теми, аби відтворити та осмислити давні великодні звичаї Ніжинщини, спираючись на етнографічні матеріали та живі спогади місцевих жителів.
До випікання пасок готувалися заздалегідь. Здебільшого це робили у четвер або п’ятницю, хоча нині дедалі частіше господині обирають четвер або суботу. Обсяги залежали від родини: хтось готував два пуди, хтось – півтора. Робота тривала не один день, адже важливо було забезпечити стіл на всі святкові дні. Спершу користувалися високими череп’яними формами, а тісто замішували у діжі, яку ретельно мили й висушували. Згодом для цього почали використовувати макітри або тази.
Окрім пасок, готували й пироги. До тіста додавали як пшеничне, так і житнє борошно, а якщо пшеничного не вистачало – обходилися лише житнім. Подібну випічку готували і на Різдво, що свідчить про спільність святкових кулінарних традицій.
На фото: паски у селищі Ясіня на Рахівшині. Початок 1920-их років. Джерело: Їржі Крала Archiv Národního muzea, Praha
Цікаво, що спочатку не всі одразу опанували приготування пасок – їх купували готовими. Особливою популярністю користувалася лавка Тецлава у Ніжині на Гоголівській вулиці. З часом процес став невід’ємною частиною домашнього побуту, хоча й залишався доволі складним і тривалим.
Роботу розпочинали ще звечора: запарювали борошно гарячим молоком або окропом, давали масі вистигнути, після чого додавали розведені у теплій воді дріжджі. Посуд накривали рушником і ставили у тепле місце – найчастіше на припічок, де тісто мало настоятися до ранку. Вранці до нього додавали ще молока або води, підсипали борошна і знову залишали підходити.
Коли тісто досягало потрібної консистенції, його ретельно вимішували – у макітрі або в ночвах, якщо об’єм був значний. У процесі додавали яйця: заможні господарі могли використати до п’яти десятків, тоді як бідніші обходилися мінімумом або й зовсім без них. Також у тісто вводили розтоплене масло, солодке молоко чи солодку воду. Важливо було місити доти, поки маса не ставала еластичною і не відставала від рук.
Цей етап часто мав родинний характер: старші жінки керували процесом, а молодші допомагали. Після замішування тісто накривали, хрестили і залишали підходити. Згодом його викладали у форми – миски, тази або інший посуд, який був у господарстві. Перед посадкою в піч заготовки прикрашали – формували хрести, косички, орнаменти з тіста.
На фото традиційні українські паски
Особливу увагу приділяли печі. Її готовність визначали незвичним способом: жменю борошна кидали на черінь. Якщо воно диміло – чекали, поки температура знизиться; якщо ж залишалося білим – настав час саджати вироби. Під час випікання господині пильно стежили, щоб верх не підгорів, а за потреби накривали його папером.
Існували й певні заборони: не можна було грюкати дверима, аби тісто не осіло (присіло – говорили у народі). Готовність перевіряли просто – за вагою: легка паска означала, що вона пропеклася. Спочатку діставали менші, а вже потім великі. Гарячі паски виймали, перевертали і викладали на чистий настільник, де вони поступово вистигали, після чого їх переносили у ночви.
До речі, саме у ночвах часто й несли паски до церкви на освячення. Важливою особливістю ніжинської паски було додавання шафрану та імбиру, що надавало їй неповторного аромату й смаку.
Ще давніше існував інший спосіб приготування – на так званому «грецькому тісті». Його заквашували кілька днів, проціджували, змішували з борошном і знову залишали бродити. На ранок додавали жир (розтоплене сало), замішували і чекали, поки тісто підніметься. Потім його розкладали у посуд і прикрашали традиційними хрестами.
У суботу фарбували крашанки, а також дозволяли собі вживати рибу. До освячення готували цілий кошик продуктів. Заможні родини використовували спеціальні кошелі (часто білого кольору, як популярно нині), вистелені чистою тканиною. Туди клали паску, м’ясо, ковбаси, сало, крашанки, сир, масло, сіль, хліб і навіть пиріжки. За свідченнями етнографів, інколи освячували навіть фаршироване порося.
До церкви на освячення обирали найкращу паску, враховуючи й розмір родини. Після повернення додому починалася святкова трапеза. Спочатку господар розрізав освячену паску, і кожен куштував її разом із м’ясом чи салом. Інші страви подавали поступово, дотримуючись усталеного порядку.
Цікавим є й те, що поряд із паскою освячували пиріг – саме з нього колись починали розговіння, ще до того, як навчилися випікати паски. У деяких родинах ця давня традиція збереглася і донині: спершу куштують пиріг, а вже потім – паску, вшановуючи таким чином звичаї предків.
Після завершення трапези освячені залишки не викидали: їх дбайливо зберігали, а згодом утилізували особливим чином – закопували, віддавали худобі або пускали на воду.
Отже, паска для ніжинців – це значно більше, ніж традиційна випічка. Це складний обряд, що поєднує у собі працю, віру, родинну єдність і пам’ять про предків. Кожен етап її приготування має своє символічне значення, а сам процес передається з покоління в покоління. І хоча сучасність вносить свої корективи, головне залишається незмінним – прагнення зберегти тепло традицій і передати їх далі.
Вас може зацікавити: Великодні традиційні страви: збереження чи зміни - думки ніжинців (Відео)
