Тамара Коршикова: погляд крізь десятиліття

 

Творчому діапазону Тамари Коршикової – провідної актриси Ніжинського українського драматичного театру імені М.М.Коцюбинського, яка грала у складі акторської трупи  у 1950-80-тих роках, може позаздрити будь-яка актриса воістину олімпійського таланту та високого рівня професійної майстерності. 
 

Її творча та особиста доля перетнулась із Ніжином у далекому 1955-му році, коли вона разом із чоловіком, на той час уже досвідченим актором Валентином Козицьким, приїхали працювати до Ніжинського храму мистецтва, який очолював народний артист України БолеславЛучицький.

В театрі, куди прийшла працювати молода актриса, панувала особлива творча атмосфера. Б.Лучицький і як режисер, і як автор багато працював із творчою молоддю, створивши комфортну, майже сімейну атмосферу, яка максимально дозволяла кожному розвиватися і зростати як артисту. «Велика радість і велике щастя, - як згадують сучасники, не раз повторювала Тамара Василівна, - коли автор і режисер розуміють і поважають одне одного».

Життєрадісна і відкрита Клавка із п’єси «На крутому повороті» В.Губаревича, наполеглива і манірна Аллочка («Тиха українська ніч» Є.Купченка), комічна у своєму прагненні «не впасти обличчям у багнюку» перед «паризьким женихом» для дочки Пепрон («Паризький жених» А.Папаяна)… Якою тільки її не бачили глядачі! Актриса Галина Коршикова, якій довелося працювати разом із улюбленицею публіки, згадує, що Тамара Василівна завжди була надзвичайно переконливою у будь-якому образі.
 

Олена Купрієнко, яка в ті часи обіймала посаду завідуючої трупою, згадує, що поруч із Тамарою Василівною виросло не одне покоління молодих талантів, які з перших самостійних кроків на сцені відчували її опіку та щире вболівання за кожного із них. 
 

Умови роботи акторів, звичайно ж, тоді були далеко не такими, як зараз. Театр був пересувним і тому колектив майже весь час гастролював. Лише уявіть собі: постійно в дорозі, з обмеженими побутовими умовами, так би мовити, без постійного місця проживання. І це притому, що майже у всіх акторів, творчих працівників та начальників цехів були сім’ї, маленькі діти… Траплялось, брали їх із собою на гастролі – коли не було можливості з кимось залишити… Син Тамари Василівни Валентин практично виріс за кулісами, а подорослішавши, грав разом із матір’ю у складі трупи Ніжинського драматичного театру. Мабуть, любов до творчості, до театру в цій родині є вродженою, закодованою на генетичному рівні, адже онук Тамари Василівни Сергій також став актором, наразі працює у одному з Київських театрів. 
 

Постійно гастролюючи і майже весь час проводячи пліч-о-пліч, актори були справжньою великою і дружною родиною. Траплялися і кумедні випадки. Один із них з посмішкою пригадує Олена Петрівна: 
 

Тамара Василівна, підхопивши валізи і нічого не підозрюючи, вийшла на перон і аж тепер зрозуміла, що вона… таки дісталась до Веселого, але знаходиться воно не в Україні, а на території Росії! В касі їй дали квиток, не уточнивши місцезнаходження населеного пункту…
 

Тільки уявіть її розпач – в українському Веселому на неї чекають глядачі, колеги б’ють на сполох через її зникнення, а грошей на зворотній квиток немає!.. 

Але Тамара Коршикова – не із слабкодухих. Аби роздобути гроші, вона взялася продавати свою косметику жінкам, і, пожертвувавши улюбленою тушшю для вій, таки заробила гроші на омріяний квиток додому. Потім, через роки, вона згадувала цю історію із сміхом, але тоді – на вокзалі провінційного російського містечка без карбованця в кишені, - їй було зовсім не до веселощів. Ота от «весела» історія трапилась у Веселому…
 

Після виходу на пенсію у кінці 80-х років Тамара Василівна не полишила творчої діяльності, очоливши Українську драматичну студію при кафедрі історії культури Ніжинського державного університету імені М.Гоголя. Саме молоді вона прагнула передати свій досвід, накопичену за довгі роки творчої діяльності майстерність, уміння перевтілюватись і хвилювати глядача новими самобутніми образами та актуальними проблемами сучасності. У студентському театрі режисером Тамарою Коршиковою були створені вистави «Назар Стодоля», «За двома зайцями», «Лимерівна», «Безталанна», «Мама збирається заміж» та багато інших.
 

Професор Ніжинського педагогічного університету імені М.Гоголя Григорій Самойленко у книзі «Ніжинський драматичний театр ім.М.Коцюбинського» згадує:
 

Уродженка Херсонщини, Тамара Коршикова понад тридцять п’ять років творчого життя, яке вилилось у натхненну гру та більше двохсот майстерно зіграних ролей, віддала публіці. І, треба визнати, остання відповідала їй взаємністю – харизматичну актрису згадують і досі, навіть через майже десятиліття після її смерті.
 

Спочила Тамара Кошикова далеко від Ніжина – аж у Росії, на суворій Півночі, куди її забрала синова дружина, адже Тамара Василівна в останні роки життя слабувала, і їй потрібен був догляд. Відірвана від рідної землі, улюблениця ніжинської публіки до останнього подиху марила зоряним небом Сіверщини, що стала для нею домівкою, і відігрівала душу спогадами про незрадливу та вічну любов – між Нею та його Величність Театром…