13 Вересня 2017
3429
У 13 років зробив свій перший табурет, у 16 - подарував своєму товаришу іграшкового пістолета, якого сам і зробив
У 13 років зробив свій перший табурет, у 16 - подарував своєму товаришу іграшкового пістолета, якого сам і зробив. Пістолет, до того ж, стріляв.
Ніжинський різьбяр Сергій Святний є лауреатом і дипломантом міжнародних і всеукраїнських конкурсів, народним майстром з виробництва дитячої іграшки з дерева, стипендіатом області, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, частим гостем та учасником Покровського ярмарку.
З 12 по 21 вересня Сергій Святний представлятиме Ніжин та Україну на фестивалі української культури “UCRANIA FEST”, що проходитиме в Барселоні. У конкурсі братимуть участь близько 75 українців. Серед них - і Сергій.
Аби дізнатися про те, чим та як живе народний ніжинський майстер, журналісти нашого видання вирішили поспілкуватись із ним особисто, завітавши на гостини.
Домовитись про зустріч було неважко, Сергій легко пішов на контакт. Відразу запропонував чаю та печиво. У квартирі багато домашніх тварин. Чисто, охайно. В очі кинулось багатство творчості - вона була всюди: у коридорі, на кухні, у залі.
Іграшки, дерев'яне кухонне начиння, сувеніри, горщики, полички, підвіски, якісь приємні домашні дрібнички - відчувалася рука майстра. Навіть ліфт на його поверсі був прикрашений вигадливим орнаментом. Насторожила тільки решітка біля дверей Сергія, помітно було, що чоловік веде відособлений спосіб життя.
Іграшки, дерев'яне кухонне начиння, сувеніри, горщики, полички, підвіски, якісь приємні домашні дрібнички - відчувалася рука майстра. Навіть ліфт на його поверсі був прикрашений вигадливим орнаментом. Насторожила тільки решітка біля дверей Сергія, помітно було, що чоловік веде відособлений спосіб життя.
- Коли я був малим, мама мені купила лобзик для випилювання. У школі вже сам робив якісь дитячі іграшки. Мені це подобалось, “горів” цим. У 5 класі відкрився новий гурток з майстрування. Як він називався, уже не пам'ятаю. Я був у 3 чи 4 класі, тому мене не пустили. Сказали, що малий. А в скільки ходити тоді, років у 30? Тоді вже нецікаво та й навіщо?
Коли підріс, пішов на гурток. Щось випилювалось, робилось. У кабінеті стояв кіноапарат “Україна”, на якому потрібно було заправляти плівку (на ньому вчилися вправлятися з механікою). Хлопці старшого віку крутили-крутили, а нічого не виходило. Я встав, роздивився, показав, як треба. Вони мені: “Що ти там знаєш, іди”. Проте зробив. Звідки воно зналося - хто його знає. Мабуть, щось давалося.
Після 8-го класу вступив до ПТУ в Чернігів. Три роки навчання наклало свій відбиток. Із 120 людей лише 12 чоловік отримало IV професійний розряд, серед них - і я. Щось вдавалось, а щось - ні. Працював на підприємстві. Після армії приїхав у Ніжин. Застряв надовго, живу тут і зараз.
Пам'ятаю, у 80-х роках був занепад в країні. Профспілки були зобов'язані витягувати творчих людей з підприємств, щоб показати, чим займаються вони у вільний від роботи час. Мене помітили, натякнули, щоб почав щось робити. Публічності тоді боявся. На місці не сидів. Щось і продавалось. Зробив - віддав комусь, подарував. Знову поновив вироби. Стимул, як-не-як.
Дар майстра передався Вам у спадок?
Мій батько ще 13-літнім залишився без тата в 1943 році (на війні дід загинув). Дитина змушена була взяти все на свої юні плечі. Важкі були часи. Залишився старшим у сім' ї, тож повинен був поводити себе як чоловік. За все відповідав він. Коли підріс, своїми силами збудував хату та хлів. У селі його цінували як непоганого спеціаліста. Десь в корінні воно, мабуть, було закладене. Тітка мені розповідала, що наша родина була й найспівучішою в селі (народився я на Носівщині). Отакі були таланти.
- Що Вас надихає на творчість? Звідки берете ідеї?
Воно якось саме приходить. Є люди, які з Інтернету “передирають” якісь ідеї, інколи додаючи щось своє. Я цього не роблю, іду своїм шляхом. Раніше, звісно, придивлявся до чогось, експериментував. Знайшов себе в дитячій іграшці. Їх подобається робити найбільше.
Будинок, у якому мешкаю з родиною, - частково творіння моїх рук. Одна з останніх моїх робіт - гойдалка на подвір'ї. Її зробив на День захисту дітей. Так подякували мені за це, що й по сьогоднішній день “ікається”.
Найобразливішим було те, що до кого тягнувся всією душею, ті ж і відвернулися. Для “своїх” же я був чужий. Життя - непроста річ. Полились якісь незрозумілі обвинувачення, заздрість, напевно. Ледве не дійшло все до суду. Постійно відчував тиск. Був головою кооперативу та паралельно у вільний час майстрував. Це добряче заспокоювало та витягувало з депресії, утримувало на плаву. Років 20 тягнув на собі “Містечко майстрів” на Покровському ярмарку. Це також давало стимул працювати.
- У непростий період Вашого життя чи змінювалась тематика та стилістика виробів? Що майстрували та які образи приходили в голову?
Як правило, це були шумові вироби, для “відлякування” негативу - деркачі, колотило і таке інше. Як не дивно, тиск зі сторони не давав зупинятися та впасти. Творчість стала своєрідними ліками для мене.
- Хто для Вас є взірцем, асом, людиною з великим особистісним стержнем?
Я вчився ремеслу в Анатолія Калошина з Новгород-Сіверського, в Олександра Калоши з Чернігова. Антона Штепу з Ічнянщини особисто не знав, але його можна вважати унікальною людиною. Він не тільки майстер, а й музикант, багатогранна особистість. Дожив він майже до 102 років, ще малим зробив дерев'яного велосипеда. Батько його, побачивши це діло, взяв сокиру та порубав іграшку на частини. Сказав дурницями не займатись. А йому хотілося творити…
Зробив парову машину з генератором, поставив вітряк на своєму обійсті. Творив у важкі часи. У 30-х роках навіть намагався втопитися, щоб не йти на Соловки. Проте не вийшло. Тоді людське життя не вартувало нічого. Можна сказати, що він для мене є взірцем такої людини.
Я подумав, а чому б і мені не зробити дерев'яного велосипеда. І зробив, та не один. Один знаходиться в Німеччині, другий - у Чернігівському обласному історичному музеї імені Василя Тарновського, третій - десь в Києві, а інші два - у мене вдома, на радість внукам.
- Як можете охарактеризувати власний стиль творчості? У чому його унікальність?
Мої вироби - рухомі, видають звуки. Для дитини важливо, щоб іграшка не тільки рухалась, а й дзижчала.
- Своїм дітям самі іграшки робите?
Сам. Робив і дітям, і внукам. Продовжую це робити й зараз.
- Скільки приблизно часу витрачаєте на вироби?
Практично весь вільний час, якого часто нема. Зазвичай витрачаю 2-3 години, але буває по різному. Трапляється, що за один день можу зробити близько 4-5 виробів. Інколи в голову нічого не лізе та не роблять руки. А потрібно ж, бо напланував на рік вперед.
- Що можете розповісти про Традиційний слов'янський базар у Вітебську, у якому брали участь?
На Слов'янському базарі я вже вчетверте. Коли вперше запропонували поїхати туди, віднісся до цього скептично. Був 2014 рік - складні події в країні, а тут - їду у Вітебськ, у Білорусь. Проте вирішив показатись там, щоб розвіяти чутки та пропаганду, показати, що український народ славиться талантами. Нам же є що показати та що розказати.
У 2014 році відчув деякий негатив та недовіру до українців. Проте ставлення було різне, десь і підтримували, раділи, співчували. Прийом був непоганий. Єдине, що ми платили за дорогу самі. На харчування та нічліг витрачали вони. У 2015 році я представляв роботу в номінації “Дитяча рухома іграшка”. У такій категорії свої вироби презентували 4 майстри. Я взяв тоді “срібло”.
У цьому році в напрямку “Різьблення по дереву” було 7 номінацій, де себе проявило 40 майстрів із Білорусі, Росії, Литви, України. Там були представлені різні види робіт із дерева: об'ємне, прорізне різьблення, дитяча іграшка і т.д.
Цього року я здобув Диплом лауреата ІІІ ступеню в номінації «Різьблення традиційних народних дерев'яних іграшок». Перемогла рухлива іграшка-жук. Сама ідея такої іграшки виникла ще років 10 тому. Конкурс передбачав виготовлення твору безпосередньо на місці, можна було брати з собою лише заготовки та деталі. Я скомпонував заготовки трьох своїх іграшок та зробив нову, четверту. Іграшка-жук розрахована для будь-якого віку - починаючи від дитини, яка тільки-но навчилась ходити, аж до дорослого.
- Чим цьогорічна поїздка у Білорусь відрізнялася від попередніх?
Цьогоріч ішов дощ. У Вітебську взагалі це нормальне явище. З'явилося більше людей, які відносились з повагою до України та її народу. Відчувалося більше підтримки. Говорилося вільніше. Після поїздки привіз в Україну купу вражень та завів багато знайомих, друзів.
- Ви є частим учасником Покровського ярмарку. Чим для Вас є ярмарок?
Тоді, коли люди прийшли заробляти гроші, ярмарок для мене зник. Це ринок чистої води, тому справжні майстри перестали до нас їздити. Стимулу нема ніякого. Заплатити 1020 гривень за чотири дні - надто накладно. Стоїш на вулиці під відкритим небом, жодних умов тобі нема.
- Яким чином можна відродити, на Вашу думку, справжній ярмарок?
Ярмарок потрібно робити у вільній формі, без офіціозу, виступів депутатів чи будь-яких інших посадових осіб. Людям це просто набридає. Сцену я б запропонував ставити не на площі Франка, а на Набережній. Навіщо витрачати величезні гроші на якийсь колектив, співаків чи феєричне видовище? Свого вистачає, зможемо самі організувати. Треба повністю змінювати підхід до всього.
- Яке місто можете поставити в приклад, як саме потрібно влаштовувати ярмарки чи подібні свята?
У Білорусі ярмарки проводяться на загальнодержавному рівні. З нас нічого не брали. Ті роботи, які майстри представляли на конкурсах, залишалися там. У Білорусі все йде в напрямку накопичення. Центр народної творчості стає величезним музеєм та надбанням. У нас такого нема. Був я в Чернівцях на День міста. Жодної копійки ніхто не взяв там також з майстрів. Був також в Одесі, Києві, Харкові, Криму, на Полтавщині, Конотопі, на Львівщині.
У нас у Ніжині все - від риски до риски. Через це ми створюємо певну дискримінацію серед майстрів: у когось більший-менший намет, той влазить, а інший - ні. На людей тиснуть. Давай гроші, а в яких ти умовах - нікого не цікавить. Такої ганьби ще ніхто не бачив.
- Головну роль грає талант чи важка праця?
Важка робота в поєднанні з талантом. Від своєї роботи я кайфую. Роблю й іграшки, і якісь побутові речі. Творю - і вже стає трохи веселіше. Ти неначе розмальовуєш все пензлем, яскравими барвами. Навіщо жити в сірому світі? Так нецікаво.
Cвята святих, майстерня Сергія Святного
Гойдалка, виготовлена Сергієм на День захисту дітей
Юлія Солдатенко
