Мирослава Уніат – українка, що живе у Канаді. Талановита поетеса, що видала дві збірки своїх віршів, засновниця освітньої агенції, волонтерка, що допомагає студентам
Мирослава Уніат – українка, що живе у Канаді. Талановита поетеса, що видала дві збірки своїх віршів, засновниця освітньої агенції, волонтерка, що допомагає студентам з усього світу отримати освіту та стати професіоналами своєї справи.
Народилась Мирослава у Києві. Після смерті матері переїхала у село Берлози на Чернігівщині, тоді їй було всього шість років. Закінчила школу, вступила до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Згодом вивчала український фольклор в університеті Альберти у місті Едмонтон, де отримала магістерський диплом.
– Чому Ви вирішили вивчати український фольклор не в Україні, а в Канаді?
У мене не було на думці виїхати з України або емігрувати. У мене завжди були патріотичні погляди. Але я мала мрію – отримати освіту за кордоном. Знаючи, що така освіта дуже дорого коштує, я почала цікавитись – які існують програми навчання за кордоном. Випадково натрапила на програму в університеті Альберти, яка мене зацікавила. Передбачала вона вивчення українського фольклору. А в Україні я вивчилась на вчителя української і англійської мов, тому шукала щось таке, що було б пов’язано з моєю спеціальністю, з мовою, культурою. Знаючи, що в Канаді велика українська діаспора, я вирішила спробувати вступити до канадського університету. Взагалі, діаспора в Канаді представляє багато успішних українців, які пробились та заробили багато грошей. Одна сім’я з України хотіла вкласти свої кошти у розвиток української культури. Вони, як щирі патріоти, вирішили створити цю магістерську програму, за якою вивчався український фольклор. Мені пощастило, коли я вступала, тому що я виграла грант на вивчення цієї програми.
В Україні фольклор розглядається як народні танці, співи, вишиванки, традиції. В Канаді фольклор розглядається значно ширше, його інтерпретують як підсвідоме явище кожної групи: є сімейний фольклор, професійний. Тобто у кожній групі є свої традиції. Скажімо, мій тато вчив, що ніколи не можна залишати ніж на столі, тому що домовик може порізатись і будуть злидні у домі. І я з дитинства на підсвідомому рівні ніж на столі не залишаю. Таке канадське пояснення фольклору мене вразило під час навчання, а на захист диплому я робила дослідження про український політичний фольклор. В Україні я взагалі і не чула про такі наукові роботи. Я досліджувала українську політичну ситуацію, як вона впливає на підсвідомість людей і взагалі – мені було дуже цікаво подивитися інший підхід до цієї науки.
Якщо звернутись до історії, то канадські землі українці почали освоювати у 1891 році. Перша хвиля еміграції складалася з працівників села, землеробів. В Канаді на той час було багато вільних земель і ці землі потрібно було оброблювати. Українцям, котрі дістались Канади, безкоштовно видавали землі для ведення фермерського господарства. Розумійте, в Канаді не все ідентичне Україні – ландшафт схожий на український, але клімат, наприклад, в Альберті, де живе багато українців, сухіший і зими набагато холодніші. Тому і пристосування культури було значним. Починаючи від того, як будували житло, одягались, до класичних традиційних свят. Наприклад, на Різдво в Україні прийнято ходити до сусідів і колядувати. Українці у Канаді не мали такої можливості через те, що найближчі сусіди знаходились за кілька кілометрів. Від цього і змінювались певні культурні особливості українського фольклору.
– Сьогодні багато українців їдуть за кордон, щоб навчатись, або на заробітки. На Вашу думку – чи є загроза, що Україна залишиться без розумних та працьовитих людей?
Канада – передова країна, куди їде багато людей на навчання, щоб набратись досвіду, знань, пройнятись західним демократичним духом, подивитись взагалі – як облаштована політична ситуація, як живуть люди для того, щоб ці знання використовувати вже в Україні.
– Тобто, це міф – що, якщо є можливість жити за кордоном, то українці обов’язково скористаються нею?
Судячи по собі, то я планувала повернутись до України. Але залишилась з суто особистих причин, а не економічних. Тому казати, що кожен поголовно не повертається до України, буде неправильно.
– Чи сумуєте Ви за Батьківщиною?
Звісно сумую. У Канаді я зовсім одна, родичів тут немає. До України я навідуюсь два рази на рік – побачити рідних та друзів, з якими ще спілкуюсь. Я багато подорожую, але як тільки літак приземляється в Україні, мене до сліз охоплює відчуття суму та жалю. Дуже шкода, що у мене не вийшло побудувати своє життя на Батьківщині. Також існує відчуття, що вдома я випала з контексту. Коли спілкуюсь з близькими людьми і вони починають жартувати щодо якихось ситуацій, я зовсім не розумію, про що йде мова. Звісно, що я слідкую за новинами, але не до деталей, як вони. Тому це відчуття присутнє і від нього не позбавитись, хоча це природне явище. Як кажуть, на двох стільчиках не всидиш.
– Ви є засновницею освітньої агенції. З чого все почалось?
Почалось все з того, що, коли я освоїлася у Канаді, багато знайомих питали: ” – А як ти вступила на навчання? А що для цього потрібно?”. У мене виникла ідея створити таку агенцію, яка б допомагала людям реалізовувати свої освітні плани та мрії. Зараз співпрацюю з людиною в Україні, яка допомагає налагодити контакти з українськими школами, батьківськими комітетами.
– В чому полягає діяльність цієї агенції?
Ми допомагаємо людям з усього світу вступати на навчання у Канаді. На даному етапі розвитку агенції ми маємо список навчальних закладів Канади, з якими ми співпрацюємо. Люди, які звертаються до агенції, отримають допомогу безкоштовно. Я це роблю на волонтерських засадах. Займаюсь процесом вступу. Тобто, багато людей навіть мови не знають, їм важко самим зорієнтуватися – з чого починати, куди звернутись, але вони хочуть навчатись. Тому на допомогу прихожу я. Допомагаю заповняти бланки, форми, листи, я повністю беру на себе відповідальність за вступ. А вже потім, коли абітурієнт отримав лист з запрошенням на навчання, я передаю людину до ліцензованого імміграційного консультанта. Цей консультант робить візи та виконує всі необхідні операції, пов’язані з приїздом до Канади. Потім студента передають до агентів, які зустрічають в аеропорту, допомагають з проживанням та взагалі розповідають, з чим саме зіткнеться людина до початку навчання.
– Чи мають абітурієнти можливість отримати стипендію або якісь пільги?
Взагалі навчання у Канаді платне для всіх. Але практикується таке, що освіту може оплатити Ваш роботодавець, якщо він у Вас є. Це важче для міжнародних студентів, тому що їм вдома потрібно знайти якусь організацію, яка погодиться оплатити повністю навчання, а вони приїдуть потім відпрацьовувати. Існує таке, що коли студент вже провчився певний період, він може подати свою кандидатуру на отримання стипендії. Але цієї стипендії все одно не вистачить, щоб покрити повністю вартість навчання.
У Канаді так прийнято, що навчатись йде людина, яка точно обрала для себе напрямок і яка буде вчитись. В Україні до вишів вступають школярі, більшість з яких навіть і не думала, чим би вони хотіли займатись у житті. У Канаді зовсім інша система освіти. Після середньої школи багато людей іде працювати, щоб отримати досвід та побачити чим саме він хотів би займатись. А вже потім іде навчатись.
– Що таке, на Ваш погляд, український інтерес?
Основою українського інтересу є освіченні люди, які набравшись досвіду у сусідніх держав, використовуючи закордонну демократію, досвід передових країн, повернулись до України, щоб зробити її кращою.
Спілкувалась Радана Бігун, “Український інтерес”
