Починаючи з 2015 року, в Ніжині з циклічною періодичністю мусолять тему перенесення останків чекістів з Гоголівського парку на місцеве Троїцьке кладовище. Попри публічну дискусію, голова чекіста в будьонівці і досі нагадує містянам та туристам про буремні часи червоного терору
Починаючи з 2015 року, в Ніжині з циклічною періодичністю мусолять тему перенесення останків чекістів з Гоголівського парку на місцеве Троїцьке кладовище. Попри публічну дискусію, голова чекіста в будьонівці, що служить надгробком до поховання, і досі нагадує містянам та туристам про буремні часи червоного терору.
Олії в вогонь нещодавно підлили місцеві націоналісти. Вони демонтували меморіальну табличку з постаменту (прикріплену туди в часи Януковича), відкривши тим самим прихований напис: «Вічна слава працівникам ніжинської міліції, які віддали своє життя у боротьбі за радянську владу».
Реклама:
Під гранітом – чекісти!
«Правильно, хлопці, робите!», – підбадьорює активістів, які саме зривають меморіальну табличку з пам’ятника чекістам у самісінькому центрі Ніжина, дідусь, який своєю сивою бородою чимось нагадує монаха-книжника.
Микола Гончаров – у минулому радянський міліціонер, якого змушували на цьому ж місці приймати присягу. З висоти років він встиг переосмислити історію.
«У 1973 мене змушували тут приймати присягу. Я відмовлявся, бо двічі не присягаю, – аргументував свій вчинок. – Звісно, я тоді ще не знав, хто тут лежить. Це зараз вже знаю. Хлопці все правильно роблять, – продовжує ніжинець. – І взагалі звідси потрібно давно прибрати і захоронення, і цей пам’ятник. Ми живемо в незалежній державі, тож треба вшановувати тих, хто боровся за неї, а не проти».
Могилу рішенням виконкому Чернігівської обласної ради депутатів трудящих від 31 травня 1971 року № 286 взято на облік як пам’ятку архітектури місцевого значення, а в 1977 році встановлено нині існуючий надгробок.
І могила, і надгробок до неї підлягають декомунізації. На диво, до нинішнього часу не всі ніжинці знають, хто ж насправді похований під гранітною плитою. До 2011 року це питання взагалі не політизувалось. На стелі виднівся напис про працівників міліції, котрі віддали своє життя за радянську владу. Але 2011 року стелу оновили табличкою, приурочивши до річниці подій під селом Дорогинка, що за 27 кілометрів від Ніжина.
Відкривав стелу тодішній міський голова Ніжина Михайло Приходько, який невдовзі опинився за ґратами. А тодішнє керівництво міліції – вихідці з Луганщини – за звичкою називало загиблих чекістів захисниками Ніжина, а селянських повстанців – бандитами.
Бій відбувся 29 квітня (за іншими даними – 28 квітня) 1921 року біля села Дорогинка Ніжинського повіту (нині Ічнянський район Чернігівської області) між загоном окупаційної ніжинської міліції та комісарами з одного боку і загоном махновців під командуванням отамана Феодосія Щуся – з іншого. Червоні відправилися придушувати голодний бунт місцевих селян, які протистояли продрозверстці, але нарвалися на організовану кавалерію повстанців Нестора Махна.
В бою загинуло близько 100-110 більшовиків, а їхній командир Наум Точений накивав п’ятами. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку Ніжина. Історики звертають увагу на те, що у ніжинському міліцейському загоні Точеного більшу частину складали червоноармійці продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував селян. До 1936 року це було почесне місце поховання і туди підховували комісарів, які відзначилися у політиці розкуркулення та червоного терору. Дослідники називають цифру: від рук більшовиків у ті роки загинуло близько 50 тисяч мешканців Ніжинського повіту.
Механізм простий! Було б бажання…
Та хіба є діло ніжинським чиновникам, які за звичкою, перефарбувавшись, вдягнувши вишиванки, говорять про патріотизм, а на ділі саботують будь-яку роботу з відновлення історичної справедливості? Ба, більше – колишні і навіть діючі правоохоронці, хто за звичкою, а хто за покликом душі, вшановують загиблих чекістів. Чим не послідовники Фелікса Дзержинського? У Ніжині автору цих рядків довелося напряму поспілкуватися з відповідальними чиновниками, які всю провину звалюють на міністерство культури. Мовляв, ми б і раді демонтувати, але міністерство з обліку не знімає. Ще одна аргументація – має минути не менше ста років для того, щоб можна було провести ексгумацію та перепоховати останки. І цифру з п’ятьма нулями на виконання робіт не забули намалювати.
А ось що про цей випадок говорить законодавство: «Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору…».
Ситуацію роз’яснює представник Інституту національної пам’яті.
«Загін ніжинських міліціонерів, який взяв участь у бою під Дорогинкою проти антирадянського руху опору у 1921 році, відповідно п. 3 ч.1 ст. 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» відносяться до структур карально-репресивної системи комуністичного режиму, – пояснює представник Інституту Національної пам’яті Сергій Бутко. – Крім того, «Братська могила робітників міліції, які загинули в бою з махновцями у квітні 1921 року», розташована у зоні життєдіяльності населеного пункту, який не призначено для поховань. У ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» вказано, що місце поховання – кладовище.
Сквер ім. М. Гоголя по вул. Стефана Яворського у місті таким не є, він призначений для відпочинку жителів і гостей населеного пункту. Нинішнє розташування могили дискредитує фундаментальну засаду, визначену Законом України «Про поховання та похоронну справу», про гарантії належного ставлення до тіл (останків, праху) померлих та збереження місця поховання».
Відтак, Ніжинська міська рада, пропіарившись на тому, що хоче провести ексгумацію, не зробила головного – не подала до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації клопотання про зняття з обліку об’єкту «Братська могила робітників міліції, які загинули в бою з махновцями у квітні 1921 року» як пам’ятки місцевого значення.
Тільки після цього згаданий Департамент має право готувати визначений Законом пакет документів і надсилати його на адресу міністерства культури України. Центральний орган виконавчої влади після розгляду надісланих документів своїм наказом дозволяє зняти з обліку об’єкт. А далі Ніжинська міська рада має прийняти рішення щодо перепоховання (це в межах її компетенції) та здійснити його. Причому не через сто років і не через двісті, як кажуть чиновники, а після рішення. Так було зроблено в Чернігові. Без шуму і зайвого піару. Втім, очевидно, одного бажання міської влади замало, адже в Ніжині, як виявилося, існує критична маса людей, яка плаче за «червоним терором». Дії невідомих поліціянтів, які зняли прикріплену активістами табличку з роз’ясненням, хто ж насправді похований під брилою граніту – тому яскраве свідчення.
