Завантаження ...
banner

«За 15 хвилин набрякла. Почало перекривати дихання». Переселенку з Донбасу вкусив шершень. Ледь не вмерла

Третього червня у Добрянці Ріпкинського району 57-річну Тетяну Поваринцеву за руку вкусив шершень

Третього червня у Добрянці Ріпкинського району 57-річну Тетяну Поваринцеву за руку вкусив шершень. Від анафілактичного шоку (алергічної реакції, яка може бути смертельною) врятувала фельдшер «Швидкої допомоги» (екстреної допомоги та медицини катастроф) 49-річна Наталія Андрющенко.

— Була неділя, 15 хвилин на восьму ранку, — розповідає Тетяна Поваринцева. Живе у Добрянці. Переїхала у 2015 році з міста Торез Донецької області. Нині територія підконтрольна ДНР. — Я думала йти на базар. Сіли з чоловіком (51-річним Павлом Саліваном, працівником Добрянського лісгоспу) попити каву за столиком надворі. Я притулилася до стільчика, рукою оперлася. Коли воно — жух! — і вкусило.


Довгенька комаха. Шершень. Сантиметрів 5 довжиною. Волохатеньке. Смугасте. Худе якесь. Я спочатку не придала значення. З’явилося почервоніння на руці, потім плямка. А далі — пішло, пішло, пішло. І на всю руку.

Я за 15 хвилин вся набрякла. Як колобок стала. Почало перекривати дихання. За 15 хвилин — свербіж, висипка. Блювота, пронос — все разом. Чоловіку кажу: «Бігом в аптеку, протиалергійне купуй, супрастин». Я алергік, знаю, що потрібно. У нас там (на Донеччині) росте амброзія, рослина-алерген. Раніше постійно кололась кеналогом, він захищає. А тут амброзії нема, я два роки ліками не користуюсь. А тоді вже бачу — непритомнію. Шоковий стан. Думаю: «Стоп. Треба телефонувати Анатолію». Він на «швидкій» працює. Подрузі, дружині його Олі, подзвонила. Толя був вихідний. Приїхав інший водій і Наташенька (Наталія Андрющенко), низький їй уклін. Оперативно спрацювала. Все чітко зробила. Як солдат. Якби не вона, не знаю, що було б...

У мене вени глибоко заховані. Я їй відразу кажу: «У руки, у ноги коліть». От, — показує кисть зверху, — як діткам маленьким шукають вени, так і мені уколола, «бабочку» поставила (канюлю інфузійну, пристрій для введення ліків у вену шприцами або крапельницею).

Рахунок йшов на хвилини. Добре, що у нас «Швидка» у селищі. Якби їхала з Ріпок, хвилин 40 минуло б. Мене б уже не було на світі. Уже б пиріжки онуки їли.

У Ріпки «швидкою» відвезли, там рятували. Я відразу навіть не зрозуміла, що я в реанімації. Ні грубості, ні байдужості. За мої 57 років уперше такий догляд, така увага. Чоловіки-медики навколо. Реаніматолог молодявенький. Не відходили від мене. З доброзичливістю, жартами. Мовляв, усе нормально, будемо жити.

Пляму, яка розійшлася по руці від укусу, лікар обмалював. Мазь прикладали. Заклеювали. Стерильний бинт і тоненький-тоненький лейкопластир. Міряли тиск, пульс. Крапельниці ставили. Усе лікарняне. Нічого не купувала.

У відділенні, у туалетах чистота.

О 9 ранку привезли, о 8 вечора була вдома. Тиск, пульс — все відмінно. У терапію переводили, але для чого? Самопочуття нормальне. Додому поїхала в Добрянку.

Люблю її і життя своє люблю. У мене у минулому році були тут у гостях діти, онуки. Четверо онуків (усього у мене їх шестеро). Дві невісточки, сини. Я найщасливіша, найбагатша бабуся у світі. Онуки на мене схожі. В шести — моя кров. Вони мене раніше називали бабочка. Бабуся, бабуля. Ніколи бабою не кликали.

Я з Донбасу, — розказує про себе, — а народилася в Алма-Аті. Будівельниця за фахом. Останні 11 років працювала на машинній мийці, у чоловічому колективі.

— Приїхали на Чернігівщину, бо на Донбасі погано було?

— Ні. Не погано. Просто діти дорослі. Чоловік давно помер. Вирішила влаштувати своє життя. Познайомилася по Інтернету. Павло Леонідович у Добрянці живе, я до нього приїхала. Мені тут дуже-дуже подобається. Різнотрав’я, свіже повітря. Навіть мошки не заважають.

До мови звикла. Прийшла в гості. Кажуть: «Зараз будем нелупанку їсти». Картоплю в мундирах. Спочатку думала: нелупанка, лупанка — що воно. Може, коза яка (за півкопи куплена, півбока луплена), — сміється. — На базар попервах не ходила, боялася. Тут «підчеревок», у нас «пузанина». Спочатку боялася говорити, що мені треба. Показую пальцем. Запитують: «Вам це?» Кажу: «Ага».

«Шершень у нашій місцевості страшніший за гадюку»

— Це був типовий анафілактичний шок, — говорить фельдшерка Наталія Андрющенко про стан пацієнтки після укусу шершня. — Гостра алергічна реакція на алерген. Може призвести до смерті. Жінка була дуже важка. Тиск низький. Бронхоспазм. Адреналін уколола, гормони — це все знімає алергізацію. Доставила у реанімацію у Ріпкинську центральну районну лікарню у відносно стабільному стані.

— Чому укус комахи призвів до шоку?

— Людина схильна до алергії. Отрута шершня токсична. Шершень у нашій місцевості страшніший за гадюку. Отрута дуже швидко діє.

— Як уберегтися?

— Приглядатися до місця, де сидиш, стоїш. Не ловити, не відганяти, відходити самому. Вони, якщо не лазити у гнізда, не атакують.

Перша допомога при укусі комах, якщо сильна алергія

Прийняти антигістамінні препарати (супрастин, димедрол, хлоропірамід). Вони гальмують дію гістаміну, своєрідного гормону. Мають бути в аптечці людини, схильної до алергії. Вколоти адреналін, гормони (дексаметазон, преднізолон). Сама людина не вколе. Викликати «швидку».

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №24 (1675), 14 червня 2018 року