Помічаєте, що вас не поважає дитина? Щоб домогтися батькам її поваги доведеться серйозно попрацювати. Багато дорослих упевнені, що якщо постійно читати нотації, вказувати на помилки та розповідати на власному життєвому досвідом, то підлітки будуть їх більше поважати. Які можуть бути причини того, чому сучасні діти втратили повагу до батьків — читайте у матеріалі, — пише Затишок.
1. Демонстрація власної ідеальності
Ми так прагнемо виглядати в очах своїх дітей, що підростають, ідеальними істотами, справжніми небожителями, що навіть не помічаємо, як це ускладнює наші взаємини з підлітком. Вислуховуючи щодня розповіді на тему: «Я ось, наприклад, у твоєму віці…», у голові у нашого сина складається жахлива картина: я живу у світі, де всі навколо роблять тільки правильні вчинки і ніколи не помиляються.
І раптом у цьому ідеальному світі, у цій супер-сімейці раптом з’явився я – справжня ганебна пляма на репутації та іспанський сором усіх родичів. Але ж наскільки простіше і ближче склалися б стосунки з дитиною, якби, слухаючи про те, як вона «накосячила», мама візьми і скажи: «О, ти знаєш, у мене теж була подібна ситуація. І я в ній мала не найкращий вигляд. Але потім, щоб виправити ситуацію, я зробила ось що…”.
Так за допомогою батьків світ починає «грати» не настільки чорними фарбами і є шанс, що все владнається, адже таке вже переживали інші люди, і твої батьки в тому числі. Уявляєш, вони навіть знайшли вихід із такої, здавалося б, безвихідної ситуації. І як їх після цього не поважати?
2. Систематичні звинувачення і «вмочування носом»
Так, у дорослих є життєвий досвід, чим вони безперервно «козиряють» перед імпульсивними дітьми, які рідко розмірковують над наслідками своїх вчинків: “Я живу довше, а значить, у мене досвіду більше. Роби так, як я тобі кажу!”. На жаль, більшість наших діалогів із підлітком зводяться до того, щоб вказати на помилку, засудити його поведінку і зробити догану «із занесенням у трудову». Ну, і чим це скажіть на милість, може нашому чаду допомогти? Але ж наш батьківський досвід повинен допомагати вибратися з непростої ситуації, вчити як правильно поводитися, щоб знову в неї не потрапити. А наші закиди і повчальні спічі тільки викликають роздратування і спротив, адже більше схожі на вихваляння, ніж на щире бажання допомогти. Хіба подібна хвалькувата і самовпевнена особистість у нашому дорослому світі викликає повагу в оточуючих?
3. Невизнання підліткової «експертності»
Слабо вам, дорогі татусі й матусі, визнати, що в деяких питаннях ваша дитина більший експерт, ніж ви самі? Чи можете ви покликати свого сина і запитати в нього поради, примовляючи: «Підкажи, адже в цьому питанні ти розбираєшся краще за мене». Для дитини – це визнання схоже на тріумф усього життя. Нарешті до неї ставляться, як до рівної, її особистість поважають. Саме після цієї фрази старі стосунки між вами руйнуються, а на їхньому місці народжуються нові – рівноправні. Щойно ми починаємо цікавитися захопленнями та смаками наших дітей, одразу ж і він починає відчувати інтерес до нашого внутрішнього дорослого світу.
4. Неповага до власних родичів
Можна щохвилини вимагати від сина поваги до себе, але якщо при цьому по-свинськи ставитися до його бабусі й дідуся, то результату не буде. Є в мене знайоме сімейство, у якому батько просто з себе виходить, коли йому телефонує його мама. Літня жінка просто обожнює повчати свого змужнілого сина, давати йому «цінні поради», за що постійно чує прокльони на свою адресу. І всі ці «милі діалоги» відбуваються в присутності її онуки-підлітка. Чи треба казати, що дівчинка в цій сім’ї росте далеко не проста, а повагою до батьків у цій сім’ї і не пахне.
5. Недовіра до дитини
Де взяти сили і мудрість, щоб навчитися довіряти своєму підлітку? Вірити, що донька йде ночувати до подруги, а не на дискотеку із сумнівними друзями? Як вчасно тріснути себе по руках, коли вони так і сверблять залізти в соцмережі свого сина і прочитати особисті повідомлення? Довіряти дитині складно, особливо, якщо дитинку вже було спіймано на брехні. Але це просто необхідно, адже дуже складно поважати маму, яка бігає з біноклем за сином на побачення і спересердя вигукує звинувачення: “Не бреши мені! Я ж знаю, що це неправда!”.
Дорогі батьки, повага ніколи не буває тільки односторонньою. Це процес взаємний, повірте. Змусити поважати іншого силою ще нікому не вдалося. Тож, якщо ви хочете, щоб дитина відчувала до вас повагу, навчіться поважати у відповідь її саму: цікавитися думкою, не зазіхати на її особисті кордони, не дозволяти своїй тривожності взяти гору над здоровим глуздом, не підвищувати на неї голос і не ігнорувати її прохання.
Повірте, тільки тоді у вас буде шанс у старості не почути від неї гнівний окрик у відповідь, не «нарватися» на тріумфуюче бажання втерти носа своїм колись «занадто розумним» батькам, і не вирушити в подорож на звалище історії. Тільки тоді у вас буде шанс у старості бути вислуханим, зрозумілим і шанованим.
Як повідомляв MYNIZHYN, кожна дитина хоча б раз, але ображається на батьків. Це може бути як короткочасна образа, так і така, яка залишиться на все життя. Психологи виокремлюють сім основних ситуацій, які викликають почуття образи у дітей на батьків. Детальніше про них — у матеріалі.
