Як опрацювати дитячі травми? Щоб це зробити, спочатку потрібно зрозуміти, про що йдеться. У дітей психологічні травми можуть бути різними. Результат же завжди один – доросла людина, яка не може повноцінно жити, — пише Затишок.
Дитячі психологічні травми: наслідки
Уявіть, що ви гуляєте в теплому осінньому парку, під ногами шарудить листя, дерева м’яко потріскують від вітру, світить сонце, і попереду у вас прекрасний вихідний день. Але в якийсь момент ви оступаєтеся і підвертаєте ногу, піднімаєтеся, але все ще відчуваєте неприємні відчуття і починаєте кульгати. Ви отримали фізичну травму. Вона завжди створює обмеження.
Якщо з фізичним проявом усе більш-менш зрозуміло, то з травмами психологічними питання стоїть інакше. Ми можемо навіть не згадати момент, коли її було отримано, і помітити її наявність через багато років. Незмінним залишається одне – ми відчуваємо всередині себе певне обмеження. Зовні абсолютно здорові, ми порівнюємо себе за цими самими зовнішніми параметрами з оточуючими і ставимо собі запитання: “Чому в нього є квартира, а в мене – ні?”, “Чому він у 30 років уже директор заводу, а я не отримую підвищення?”, “Чому в них вийшло створити сім’ї, а мої стосунки не живуть понад рік?”.
Ми знаходимо щось відмінне від нас у зовнішньому і починаємо з ентузіазмом впроваджувати зміни: худнути, фарбувати волосся, одягатися в бренди, брати нову машину в кредит. Проте з часом розуміємо, що нічого з цього не наближає нас до бажаного.
І в цей момент важливо зробити крок всередину себе, зрозуміти, що в кожної людини є свій набір обмежень – психологічних травм. Від їхньої кількості та видів залежить наша здатність будувати своє життя.
Набагато ефективніше буде замість постійного порівнювання себе з іншими та самокритики розібратися в психологічних травмах і враховувати ці особливості для побудови власної щасливої реальності.
Як опрацювати дитячі травми?
Термін “травма” був запозичений Зигмундом Фрейдом з медицини і в дослівному перекладі з грецької означає: “рана”, “пошкодження”, “результат насильства”.
Як правило, психологічне травмування відбувається в дитячому віці – воно може бути отримане від батьків (найчастіше), від однолітків, від родичів тощо.
Оскільки дитина нездатна до глибокого аналізу причинно-наслідкових зв’язків, а батьківські фігури для неї є предметом безумовної любові, травми не зцілюються, а навпаки, наче скам’янілі рештки, назавжди фіксуються в підсвідомості. А отже – мають великий вплив у дорослому віці. До моменту, коли людина, зіткнувшись з обмеженнями, вирішує розкопати в глибині психіки ті самі рештки, витягти їх, відреставрувати і помістити “під скло”. Говорячи простою мовою – звернутися до психолога, завдяки психоаналізу та іншим методикам розібратися з минулим і стати на шлях зцілення.
Завдяки накопиченим знанням і сучасним підходам виявити свої психологічні травми стає набагато легше. Іноді для цього достатньо пройти тестування. Воно підсвітить вам ваші обмеження, і ви вже зможете почати самостійну роботу. Найпоширеніший тест – це опитувальник негативного дитячого досвіду (НДL).
Які ж можуть бути причини дитячих психологічних травм? Іншими словами – які їхні види можна виділити?
Емоційні травми
Під емоційною травмою зазвичай розуміють завдану психологічному стану шкоду через різні несприятливі впливи з боку навколишнього середовища. Перекладаючи простою мовою – пошкодження трапляється через нездатність психіки пережити емоційне напруження після небезпечної події. Нерідко емоційна травма пов’язана з фізичною, яка порушила відчуття безпеки або навіть загрожувала життю.
У психології виділяють кілька видів емоційних травм:
- Розрив стосунків (розлучення батьків);
- Відсутність любові та турботи (відкидання);
- Втрата (втрата близької людини);
- Насильство і зловживання (+ булінг).
Як ішлося раніше, травми виникають у дитячому віці, і найчастіше їх завдають саме батьки, а також однолітки або оточуючі. Найчастіше дорослі навіть не усвідомлюють, що їхні дії або фрази завдають глибоких ран дитячій психіці, тому важливо розуміти причинно-наслідкові зв’язки виникнення емоційних травм.
1. Розрив стосунків
Приміром, такі обставини, як розлучення, або коли батькам один із дітей ближчий і дорожчий за іншого (на нього спрямовано більше любові), можуть сприйматися як зрада з боку значущого дорослого. У дитини розвиватиметься почуття провини, і, як наслідок, знизиться самооцінка. Це може вплинути на побудову стосунків з однолітками та оточуючими в майбутньому.
Розлучення батьків спричиняє порушення прив’язаності у дітей і нерідко провокує виникнення невротичних симптомів, таких як нічне нетримання, агресивність, депресивний стан, регресію в розвитку та інші психосоматичні захворювання.
У момент розлучення дитина відчуває всеосяжне почуття болю, у якого є кілька шляхів: закапсулюватися всередині або бути прожитою. Перше небезпечно, бо ризик виникнення перелічених невротичних симптомів зростає в кілька разів. Друге є важливою сходинкою проживання ситуації, в яку потрапила дитина.
Незважаючи на розлучення, обом батькам вкрай важливо взяти участь у проживанні болю малюка, іншими словами – контейнувати його емоції, витримати їх. Дозволити дитині плакати, розмовляти з нею і підтримувати, зберегти контакт і вигадати традиції, ритуали, які допоможуть вибудувати крихку стабільність і створити безпечний простір.
Для дітей фігури батьків міцно розміщені у внутрішньому просторі, і відхід одного з них буквально забирає частину їхньої особистості. Тому розлучення вони сприймають значно драматичніше, ніж самі дорослі. Величезна частина розвитку їхньої власної особистості будується на ідентифікації з різними аспектами особистостей батьків.
Багато дітей звинувачують у розлученні самих себе. Тут важливу роль відіграє стадія розвитку дитини: чим вона молодша, тим більш егоцентрична (за своєю природою) і просто не може уявити, що якісь події у світі відбуваються без її участі. Тим паче ті, які стосуються її родини.
Деякі діти беруть на себе відповідальність за примирення сторін. Невдача в такому разі сильно б’є по самооцінці. Для декого агресія стає захистом від наростаючого страху втрати. Найчастіше вона спрямована проти того з батьків, якого вони вважають винним у розлученні.
2. Відсутність любові та турботи
Одні з найбільш базових потреб для кожної дитини – це любов і турбота з боку батьків. Завдяки цим фундаментальним елементам у малюка відбувається гармонійний розвиток, формується довіра до світу і людей, а також закладається міцна основа для здорової самооцінки.
Наша перша в житті любов (батьківська) показує нам, яким це почуття стане для нас у майбутньому. І парадокс у тому, що, якщо батьки, особливо мама, не виявляють необхідної турботи про дитину, вона не перестає любити матір і батька. Вона просто не може навчитися любити себе.
Є багато складових любові, проте деякі батьки зупиняються на базових її проявах, забезпечуючи дітей харчуванням, комфортом і фізичною безпекою. Це, безумовно, важливо, але вибудовування емоційного зв’язку, довірчих стосунків і прийняття вкрай необхідні для формування внутрішнього відчуття безпеки та любові до себе в дитини.
В іншому разі в неї формуються установки, що світ небезпечний, сповнений розчарувань, що вона не гідна любові, її потрібно заслужити або що любов завжди пов’язана зі стражданнями. Неважко уявити, що все це значно ускладнює життя, заважає будувати довгострокові та довірчі стосунки, а також ускладнює самореалізацію через низьку самооцінку.
Непотрібна батькам дитина, ставши дорослою, не зможе проявляти любов і турботу стосовно своєї близької людини. Вона просто не знатиме, як це робити.
3. Втрата
Втрата близької людини – це завжди горе для всіх членів сім’ї. Втрата батьками дитини – безумовно, одне з найсильніших і найважчих випробувань. Але у дорослого залишається цілий світ. У дитини ж у разі втрати батьків втрачається весь світ.
Ми вже говорили про те, що батьківські фігури й аспекти їхніх особистостей формують у їхніх дітей картину світу. Втрата мами чи тата, а також інших близьких родичів позбавляє дитину почуття безпеки, що нерідко позначається не тільки на її психологічному, а й на фізичному розвитку.
Звісно, у подібних ситуаціях велика відповідальність переходить на того з батьків, хто залишився, або близького родича, який може стати для дитини другим татом (мамою). Але перш ніж це станеться, важливо пережити втрату.
Багато батьків намагаються всіляко захистити своє чадо від проживання загальноприйнятих негативних емоцій, таких як злість, агресія, смуток. Але це не означає, що дитина їх не відчуває. Вона просто вчиться заміщати їх.
Точно так само може статися з проживанням горя. Якщо не допомогти дитині відчути весь спектр емоцій – дозволити їй плакати, кричати, емоціонувати, ставити запитання, бути на самоті, – то цей біль, як вірус, буде підривати не тільки фізичне здоров’я (ми знаємо про роль психосоматики), а й психологічне.
Важливо розповідати дитині про те, що таке смерть. Намагатися бути чесним і ділитися своїми емоціями з приводу події. У жодному разі не табуювати тему смерті.
Якщо ви відчуваєте, що не справляєтеся із ситуацією втрати, обов’язково зверніться по психологічну допомогу як для себе, так і для дитини.
4. Насильство та зловживання
Існує кілька форм насильства. Воно може бути: психологічне, фізичне та сексуальне. Серед цих форм немає найменш страшної. Кожна з них завдає глибокої рани на душі й тілі дитини.
Ми вже кілька разів наголошували на важливості почуття захищеності та безпеки для гармонійного розвитку дитини. Якщо такого відчуття немає, у неї підвищується рівень тривожності й агресивності, знижується самооцінка, виникають труднощі у спілкуванні. І все це лише передумови виникнення різноманітних психосоматичних захворювань, які можуть проявитися в більш дорослому віці.
Однією з причин зміни емоційної сфери є пережита дитиною травма – насильство.
Сексуальне насильство, скоєне по відношенню до дитини, має важкі наслідки, тому що найчастіше відбувається знайомими для дітей людьми, а значить, розповісти про нього стає складніше (згадуємо, що батьківські фігури завжди дуже значущі й улюблені).
Дитина також відчуває душевний біль і боїться свого пригніченого гніву. Сховавши ці почуття, вона сподівається на те, що ситуація вирішиться сама собою, адже наслідки її виявлення неконтрольовані… По суті, діти бояться, що якщо батьки або близькі люди дізнаються про факт насильства, то від них відвернуться та відчуватимуть огиду по відношенню до них. Ці почуття подібні до смерті, адже в небезпечному світі одному дуже важко вижити.
Які ознаки вказують на перенесене сексуальне насильство? Тут досить двояка ситуація. В емоційному плані дитина може стати більш замкнутою, сумною, замисленою, відчувати огиду і сором, втрачати самоконтроль, відходити від спілкування з однолітками і братами/сестрами. Однак при цьому – проявляти більш жорстокі дії щодо них, тероризувати їх або намагатися проявляти сексуальні дії в їхній бік, часто говорити про секс, переносити це в ігровий формат або часто торкатися до себе.
У жодному разі не можна табуювати тему сексу. Важливо розмовляти і пояснювати малюкові про це, але дозувати інформацію. Те, що можна розповісти чотирирічній дитині і десятирічній – це різна інформація.
Фізичне насильство також вкрай болюче для дитини. Тілесні покарання, підвищення голосу дають зворотний ефект і формують у дітей невпевненість у собі та великий запал агресії.
Жертвам фізичного та сексуального насильства властиві підозрілість і недовіра до людей, оскільки те, що сталося з ними, сприймається як зрада. Низька самооцінка, в основі якої лежить переживання сорому і провини, впливає на всі сфери життя в дорослому віці. Якщо, вже будучи дорослою, людина не звернеться по допомогу до психолога, можливий розвиток психосоматичних захворювань, які сильно впливають на якість життя.
В особливо важких ситуаціях люди страждають на депресію, аутоагресивну поведінку, що може призвести до суїцидальних думок.
Психологічне насильство призводить до тих самих наслідків – підриває почуття безпеки і впливає на самооцінку. Люди, які пережили його, погано справляються з емоціями, маніпулюють, що впливає на всі сфери життя – від робочих стосунків до сімейних.
Термін “булінг”, що з’явився не так давно, по суті також означає насильницькі дії над одним або кількома членами соціальної групи іншими її членами.
На жаль, це явище досить поширене в дитячих спільнотах. Цим нерідко займаються діти, які самі зазнають насильства з боку батьків або родичів.
Для жертви булінгу небезпечні дії загрожують деформацією особистості: знижується самооцінка, можуть формуватися залежності, проявляється аутоагресія або самоушкоджувальні дії, а також агресія, спрямована на інших людей.
Шляхи реабілітації та підтримки
Ми не завжди можемо контролювати все, що відбувається з дитиною. Але в наших силах любити й оберігати її, а також допомогти їй реабілітуватися після травматичного досвіду.
Почуття фізичної та емоційної безпеки – це фундамент здорової особистості. Обіймайте дитину, підтримуйте її, обговорюйте спільні теми, допомагайте досліджувати світ, грайтеся і реагуйте на зміни в її поведінці та настрої, підбадьорюючи та направляючи малюка. При цьому важливо зберігати спокій, підвищення голосу або ляпас не сприяють розумінню причинно-наслідкових зв’язків. Вони лише розбивають почуття безпеки. Замість цього намагайтеся пояснювати дитині більше про те, як наслідки її дій позначаються на ній і оточуючих.
Намагайтеся дотримуватися певного домашнього режиму. Це актуально і для маленьких дітей, і для школярів. Поки психіка і нервова система розвиваються досить швидко і дитина відчуває велике навантаження, важливо зберегти стабільність і домашню рутину, щоб дати організму якісний відпочинок.
Не можна ігнорувати ігрову культуру. Це чудовий інструмент. Дуже багато складних речей добре пояснювати саме в ігровій формі. Пропонуйте дитині самій вигадувати ігри, спостерігайте за нею. Так ви матимете можливість дізнаватися про самопочуття, інтереси та стан дитини.
Важливо розуміти, що діти – це окремі особистості. Давайте дитині простір, поважайте її кордони та почуття.
Не замовчуйте конфлікти. Смерть близької людини, зміни в сім’ї – дитина все відчуває і, якщо з нею про це не розмовляють, вона перебуватиме в постійному стресі, що негативно позначиться на її розвитку.
Психіка досить гнучка і здатна пережити абсолютно все. Але є умова – наявність правильної підтримки та любові.
Дотримуйтеся головного правила взаємодії з дитиною: спочатку надіньте маску на себе, а потім на неї. Слідкуйте за своїм станом і дбайте про себе, займайтеся спортом, читайте книжки, підтримуйте чистоту і затишок у домі. Усе це дитина вбирає. На неї це матиме більший вплив, ніж постійні “треба” в її бік.
Будь-який травматичний досвід накладає відбиток на психіку, але саме реабілітація після травми відіграє ключову роль: чи зможе дитина надалі, зіткнувшись зі складнощами, надати собі та іншим підтримку, вибудовувати довірчі та довгострокові стосунки, а також реалізувати себе, розуміючи свої сильні та западаючі сторони.
У дорослому віці травми – це обмеження. Вони відчуваються як зачинені двері. Якщо не прожити травмувальний досвід і супутні емоції, то можна назавжди залишитися в цьому крихітному приміщенні, де навколо лише зачинені двері.
В іншому разі людина, зіткнувшись із таким обмеженням, по-перше, замислиться – чи потрібно їй іти в цьому напрямі, чи її це бажання. Далі – почне підбирати ключ, розвивати свої навички. Як підсумок – відкриє ці двері й отримає винагороду – нові емоції, або, наприклад, збільшення доходу, підвищення, вищий соціальний статус тощо.
Отримавши психологічну травму в дитинстві, людина живе з обмеженнями, але в її силах їх зняти. Для цього важливо вчасно виявити проблему і почати з нею працювати.
Як повідомляв MYNIZHYN, для того, щоб допомогти вам розібратися в дрібних сигналах мови тіла, пропонуємо вам ознайомитися з шістьма ознаками рухів очей, які свідчать про те, що ви небайдужі цій людині.
