Раніше ми писали: Оперували хворих під вибухи та звуки сирен»: розмова з ніжинським хірургом
MYNIZHYN.com поговорив з генеральним директором Ніжинської міської лікарні Олександром Костирко про те, як працювали медики під час активних бойових дій у нашій області, чи вистачало ліків та медперсоналу, хто допомагав лікарні у той складний час та чи є можливість оперувати хворих у бомбосховищах?
Олександр Костирко також озвучив, що на сьогоднішній день лікарня забезпечена всім необхідним, медзаклад працює і готовий до будь-яких надзвичайних ситуацій, в зв’язку з посиленням атак на нашу країну з боку росії.
Про все це детальніше у нашому матеріалі
- Розкажіть, як працювали ніжинські медики під час активних бойових дій у нашій області: чи вистачало ліків та перев’язувальних матеріалів у наявності, чи достатньо було медперсоналу? Хто допомагав нашій лікарні?
- Перш за все хочу сказати, що ми як і всі люди, як мирні громадяни, не очікували повномасштабного вторгнення на Україну з боку рф. Ми, навіть, ніколи не могли подумати, що в 21 столітті розпочнеться війна і в цілому, я особисто і мої колеги думали, що цього не відбудеться. Тому, в ніч з 23 на 24 лютого ми працювали в звичайному режимі. А вже вночі, напередодні 24 лютого, мені зателефонували з правоохоронних органів і повідомили, що є агресія з боку нашого «сусіда». І вже ранком 24 лютого, почалися обстріли Ніжина. Ми всім колективом терміново зібралися на нараду і прийняли рішення, що будемо підсилювати чергові бригади: хірургічну, травматологічну, реанімаційне відділення. Зрозуміло, що людей у нас на дві бригади було не достатньо і чергові лікарі, які були на роботі додатково, робили це на добровільних засадах, адже ситуація того просто вимагала! Частково також задіяли працівників поліклініки, особливо медичних сестер до роботи в стаціонарних відділеннях.
«Завдяки злагодженій роботі, у нашій лікарні не було пацієнтів, які очікували медичну допомогу»
Вже 24 лютого нам почали привозити поранених і, зрозуміло, що по одному вони не поступали, це було зразу 5 і більше осіб.
Лікарі тоді практично жили у відділеннях, бо не могли дістатися додому ті, які проживали за містом або ж у віддалених районах, де були проблеми з транспортом. Ми всім знаходили місця, де можна було відпочити медикам. Тобто, оперативно було створено умови, аби можна було працювати в лікарні і залишатися тут.
Щодо забезпечення медикаментами – у нас були запаси, завдяки тому, що був ковідний пакет. Ми активно почали використовувати той запас, який був. Якщо ж взяти логістику, то у нас були поставки через Київ. Ми проводили закупівлю по спрощеній системі і доставляли волонтери, і приватні особи, а потім і самі постачальники. По медикаментам у нас проблем не було і по розчинам, і по антибіотикам, тощо. У нас була проблема тільки по наркотичним препаратам і препаратам для проведення наркозу. Ми, навіть, прийняли рішення, що всі оперативні втручання, які можна провести під місцевою анестезією, ми проводимо під місцевою анестезією. А великі складні операції - там вже використовували препарати для наркозу. Крім того, наш пологовий будинок надав нам вільні залишки своїх наркотичних засобів та препаратів для анестезіології.
Всі критично необхідні медпрацівники лишилися на місцях. Навіть, працювало 2 анестезіологи, які не змогли доїхати до Чернігова і один з Києва
Ще досить велика була насторога, щодо нестачі кисню. Але ми його раціонально використовували і з цим також проблем не виникло. Ми переживали з приводу ковідних хворих, які також можуть потребувати подачі кисню, як і поранені після операцій. Але пацієнтів з ковідом ми перевели на кисневі концентратори і вони не постраждали і летальних випадків по коронавірусній хворобі на той період не було. Хоча до війни такі випадки траплялися. Під час війни значно зменшилась кількість госпіталізації таких пацієнтів і це дало нам можливість надавати допомогу військовим: ми мали достатню кількість медикаментів, кисень, препарати для наркозу, необхідну кількість медперсоналу. Всі критично необхідні медпрацівники лишилися на своїх місцях. У нас, навіть, працювало 2 анестезіологи, які не змогли доїхати до Чернігова і один з Києва, який не зміг дістатися до місця роботи. А ще досить сильно допомогли лікарі – інтерни. Тобто вони не залишили робочі місця, хоча на законодавчому рівні могли це зробити, бо вони ще студенти.
Завдяки такій злагодженій роботі, у нашій лікарні не було пацієнтів, які очікували медичну допомогу. До речі, летальних випадків також було дуже мало. Це лише такі пацієнти, які були безнадійні: з критичною крововтратою або з пораненнями, несумісними з життям.
«Ми не були покинуті на призволяще, була командна робота всіх структур»
Міський голова Ніжина Олександр Кодола разом зі своєю командою та депутатським корпусом постійно підтримували наш заклад. Керівники комунальних служб, підприємці, НМО «Товариство Червоного Хреста», волонтери. Нам допомагали із харчуванням із пальним, із транспортуванням наших співробітників до місця роботи. Депутатський корпус займався виділенням коштів для нашого закладу на харчування та перевезення медпрацівників. Команда міського голови постійно була з нами на зв’язку, ми проводили щонедільні наради, де я озвучував проблемні питання. Заступник міського голови Ірина Грозенко, за допомогою державного агентства резерву України, допомогла придбати нам два нові операційні столи, генератори, медичні інструменти, пересувні енергетичні лампи, ліки. Ще нам допоміг народний депутат Валерій Зуб поставити та придбати медичні препарати. Також було надано допомогу на державному рівні: ми придбали два потужних джерела живлення електроенергії, кисневий генератор, УЗД апарат, ліки для наркозу, інсулін, тощо. Крім того, у лікарні був благодійний рахунок і люди перераховували туди кошти, які також нам були необхідні для потреб закладу. Навіть з Італії людина перерахувала 2 тис. євро. Тобто ми не були покинуті на призволяще, була командна робота всіх структур, це була злагоджена робота.
І я всім хотів би висловити величезну подяку за це, за роботу всієї нашої злагодженої, командної роботи.
- Які найскладніші випадки можете пригадати?
- На час повномасштабного вторгнення найскладніші випадки – це перші. Вони, можливо, не такі вже були й складні, але морально було важко. Військовою практикою ми не займалися, адже там надання медичної допомоги трохи різний, ніж звичайна цивільна травма. Потім – поступлення пацієнтів у великій кількості. Тобто, приїздить авто і з нього вивантажують одночасно 6-7 пацієнтів з пораненнями, з кровотечами, з автоматами…У нас були випадки, коли транспортували хворого бійця, а в нього гранати випадали прямо на території лікарні. Їх же всіх доставляли разом з облаштунками, які вони мали при собі. А ще – складно було працювати в таких умовах, коли відчуваєш – що ти також на лінії вогню. Лунають вибухи і постріли і фактично надавати допомогу під вибухи – це досить екстремальна ситуація. Бо тих людей, які не бояться – їх просто немає. Хто говорить, що нічого не боїться – не вірте їм. Всі люди бояться і всі хочуть жити. Тобто морально було досить важко.
- На початку березня багато медсестер з Ніжина не могли виїхати на роботу в Київ. Чи долучали їх до нашої лікарні? Коли не вистачало медикаментів для хворих та поранених, що ви робили, де знаходили необхідні медпрепарати?
- У нас був сформований графік і був перелік всіх людей, які до нас зверталися, щодо роботи в лікарні. Це і лікарі і медсестри і працівники швидкої і просто були люди, які приходили і пропонували свою допомогу. Це і водії, технічні різні працівники, і електрики. І постійно на громадських засадах у нас працювало декілька бригад волонтерів, які займалися транспортуванням хворих, це приблизно 7 осіб, молодих чоловіків, які допомагали транспортувати хворих із поверху на поверх, із операційної в палату, до рентген кабінету, тощо. І вони нам дуже сильно допомогли в цьому плані.
- На сьогоднішній день, чи всі ніжинські медики залишалися на робочому місці? Можливо, хтось виїхав, особливо жінки з дітьми?
- На рахунок лікарів, у нас залишили робочі місця невелика кількість людей, це близько 5 осіб, які попередили про це і евакуювалися у більш безпечні міста. Якщо ж говорити про середній медперсонал, то це близько 15 осіб. Вони з часом повернулися і на сьогоднішній день відсутні 2 лікарі.
- Чи є лікарі або медсестри з Ніжина, які зараз на передовій. Можливо, хтось пішов добровільно?
- Зараз із нашого закладу таких медиків немає. Ми працювали, як військовий госпіталь і кожна людина була важлива тут. По суті, сенсу не було йти в інше місце, бо ці люди критично потрібні були саме тут і зараз.
- Цього літа у Ніжині облаштовували укриття, де можна буде оперувати пацієнтів. Яка там ситуація на сьогодні?
- На сьогоднішній день роботи по облаштуванню укриття у стадії завершення, проте багато чого залежить і від погодних умов. У випадок загрози обстрілів, там плануються місця, де зможуть перебувати як працівники закладу, так і пацієнти. В укритті планують опер блок, санітарну кімнату, встановлення резервного генератору для живлення укриття та вентиляцію. Ми плануємо резервну операційну, бо на жаль, зараз дуже часто медичні заклади нашої країни попадають під обстріли. Опер блок буде складатися з трьох кімнат: це власна операційна, де буде підвід кисню та електропостачання, далі – передопераційна, в якій буде стояти необхідне обладнання; технічна кімната, де має бути сухо-жарова шафа та автоклав для зберігатися медичних інструментів. Також буде санітарна кімната, генератор та вентиляція. Тобто укриття відповідатиме всім вимогам військового часу.
Де сховатися під час обстрілів: яка ситуація із бомбосховищами у нашому місті
- Яких випадків зараз почастішало у Ніжинській лікарні. З якими складнощами стикаєтесь зараз?
- Зараз досить сильно активізувалися хворі травматологічного профілю. Під час активних військових дій таких було значно менше. На сьогодні кожного дня біля 14-15 звернень від цивільних і травми отримані в побуті: це необережне поводження з інструментом, падіння з висоти. Також досить багато людей, які звертаються в стадії алкогольного сп’яніння і травми отримують під час зловживання алкоголем. Коли була комендантська година і закриті магазині, або ж заборона на продаж алкоголю, то таких пацієнті у нас було практично одиниці. Виросла кількість людей, яких привозять з інсультами, різного віку і неврологія пере завантажена.Багато людей із психологічними розладами і також багато зараз кардіологічного напрямку.
«Ковід вже не той, що був: перебіг хвороби більш легкий»
- З приводу ковіду – що скажете?
На сьогоднішній день ковід має тенденцію до зменшення кількості госпіталізованих. Ковід цієї хвилі відрізняється від попередньої. Він дуже контактний. Приміром, якщо в колективі захворіла одна людина, то досить швидко хворіють й інші. Але перебіг хвороби легкий. Якщо в минулому році, близько 80% ковідних хворих потребували подачі кисню, то зараз жодного. Також летальність значно менша. Але зараз хворіє багато дітей, в порівнянні з попереднім періодом.
- А що для вас ваша професія – як би ви це прокоментували?
- Свою професію я люблю. Це був мій свідомий вибір. В якійсь мірі мені допомогли в цьому батьки, тому, що вони також хотіли, аби я був лікарем. На рахунок травматології, можу сказати, що я завжди любив фізику, математику, креслення, трудове навчання і завжди було цікаво працювати на роботі, яка пов’язана з інструментом. Травматологія це така наука, яка не тільки потребує медичних знань, а ще треба вміти робити руками, працювати з інструментом. Мені це подобається, я люблю інструмент, розумію його біомеханіку і цим самим можу надавати людям допомогу у якнайшвидшому їх одужанні.
Фото MYNIZHYN.com
