Солоний бренд Ніжина

Цей давній овоч має не лише тисячолітню історію культивування, а й незабутні смакові якості. Його смак та лікарські властивості оцінили ще древні китайці. 

А єгиптяни та греки зображували продовгуватого овоча у власних культових спорудах. Та що там говорити, якщо огірок згадується навіть у Біблії, де його іменують овочем Єгипту. 
 

Не останнє значення має огірок і для Ніжина. Саме тут він став справжньою візитівкою і мало не символом міста над Остром. Адже чимало українців асоціюють Ніжин саме з огірками і дехто їде сюди щоб спробувати солону смакоту і сфотографуватися біля чудернацького огіркового пам’ятника. Але не кожному відома історія зародження в нашому місті такого ексклюзивного промислу, як соління огірків. Перед тим, як у Ніжині розгорнулася організована справа овочевого засолу, огірок здійснив справжню карколомну мандрівку по дорозі до міста, яке, без перебільшення, можна назвати його другою батьківщиною. 
 

Огіркова історія Ніжина розпочалася ще у середині ХУІІ століття, коли гетьман Богдан Хмельницький дозволив грекам мати власне самоврядування у місті, а також надав ряд пільг, що заохочували підприємливих вихідців з Еллади оселятися саме в Ніжині. Греки й привезли з собою незнане доти в цих краях насіння маленьких огірочків. Ніжинські грунти виявилися сприятливими для зеленого овоча, його почали сіяти на прилеглих до Остра ділянках і чималі огіркові урожаї не змусили себе довго чекати. 

Окрім розведення на просторах міста огірків, заслугою греків є і практика соління цих овочів. За переказами вважається, що тривалий час рецептом особливого огіркового посолу володіли лише греки і тільки пізніше, вже у ХІХ столітті, таїнство соління стало відоме іншим жителям міста. Цим можна пояснити і справжнісінький огірковий бум, що розгорнувся в Ніжині починаючи з другої половини ХІХ століття. Тоді, завезені греками, мініатюрні огірочки, можна було спостерігати на городах чи не кожного ніжинця.

Цікаво, що у записках чернігівського намісництва ще під 1763 роком згадується про масове вирощування огірків на ніжинських городах. А імператриця Катерина ІІ, за народними переказами, скуштувавши солоні огірки з Ніжина, наказала, неодмінно постачати їх до царського столу в Петербург. Розповідають легенди і про відомого полководця Потьомкіна, котрий спробувавши одного разу ніжинські корнішони, так їх полюбив, що навіть перебуваючи на фронтах другої російсько-турецької війни, посилав гінців за ніжинськими делікатесами. 
 

1850 рік ще одна важлива дата в історії ніжинських огірків. Як стверджують джерела, у цьому році мешканець Ніжина на прізвище Яресько, засолив три кількалітрові діжечки огірків і почав їх продаж на тутешніх ярмарках. Більшість вважає саме цей рік офіційним початком соління огірків у Ніжині. Все через те, що з середини ХІХ століття деякі підприємливі ніжинці створюють цілі міні-підприємства, котрі спеціалізувалися на вирощуванні та засолюванні огірків. Прикладом слугують підприємці-євреї Гольденберги, які налагодили не лише виробництво овочевого делікатесу, а й широкий збут продукції родом із Ніжина. 
 

Завдяки подібним старанням, смак ніжинських огірків зовсім скоро оцінили у Берліні, Варшаві, Копенгагені, Лондоні та інших європейських столицях. Документи зафіксували дані про поставки ніжинських солоних делікатесів у 56 країн світу.
 

Існує також народний переказ про нібито власний авторський рецепт соління огірків бабусі відомого конструктора ракет Сергія Корольова – Марії Москаленко, котра пригостила ніжинськими огірочками самого імператора Миколу ІІ. Правда те, чи вигадка вирішувати читачу. 

Революційний 1917 рік зафіксував чималі показники виробництва солоних огірків, однак подальший позитивний приріст був перерваний неспокоєм громадянської війни. Лише через десятиліття у 1927 році, огіркова справа у Ніжині почала відроджуватись. Розпочалося будівництво, так званого засолпункту, неподалік залізничної станції, що отримав передбачувану назву «Червоний Жовтень». На базі цього підприємства у 1960-му виріс відомий не тільки  в Україні, а й за її межами Ніжинський консервний завод.  Потуги підприємства здатні були задовольнити потреби в консервованих овочах не лише Союзу, а й близького зарубіжжя. Приміром, у 1962 році завод виготовив 11 мільйонів банок овочевих консервів. 

>

У чому ж секрет небаченої популярності ніжинських огірочків? Старожили розповідають про існування окремого, надзвичайно смачного і придатного для соління сорту ніжинських огірків, які мають овально-конусну з бугорками по всій поверхні форму і не утворюють порожнин за умови тривалого перебування в росолі, зберігають хрусткість та пружність. Таким властивостям сприяє і особливий склад місцевого грунту, що містить багато вапна, а також застосування під час соління джерельної води. На думку більшості селекціонерів на сьогодні сорт ніжинського огірка через певні екологічні зміни втрачений. 
 

Але пам’ятаючи про славу, яку приніс Ніжину огірок, неподалік консервного заводу у 2005 році було встановлено пам’ятник зелено-пухирцюватому овочу, що й до сьогодні лишається одним із брендів міста над Остром.