24 Березня 2016
1556
Родина Анатолія Шевчука придбала будинок на хуторі Титівка Ніжинського району і переїхала з Києва чотири роки тому. Дочці залишили у столиці трикімнатну квартиру. Колишні кияни обробляють город, тримають невелике господарство.
Під двором Анатолія Шевчука на хуторі Титівка Ніжинського району 10 березня побіг перший сік з берези. Чоловік зранку пробив дві дірки. Підставив дві п’ятилітрові пляшки. До вечора набігло соку трохи більше літра.
Родина придбала будинок і переїхала з Києва чотири роки тому. Дочці залишили у столиці трикімнатну квартиру. Обробляють 60 соток городу. Завели курочок. Планують взяти ще кабанчика. Анатолій колишній столяр. Його жінка — бухгалтер.
— Рано ще для соку, сонце слабо гріє, — запевняє чоловік. — Але, як хочете попити, беріть. Мені не шкода. Ходив у ліс, там ще не тече. Земля не прогрілася.
Невеличкий з червоної цегли будинок, металопластикові вікна. Над порогом, на козирку, десять на п’ятнадцять сантиметрів жовто-синя наклейка з написом: «Об’єкт знаходиться під охороною».
— Дім під охороною цуциків чи під сигналізацією? — питаю.
— І так, і так, — каже. — Мухтар і Цезар сидять на цепку. Як хто йде, сигналізують. А як з жінкою виїжджаємо в Ніжин чи Київ, вмикаємо серйознішу. Сусіда обнесли місяць тому. Його жінка працює у Ніжині. І він поїхав у справах. О дев’ятій ранку виїхав з дому, об одинадцятій повернувся, а у хаті гармидер, все перевернули. Забрали гроші, золото. Після цього і я, і він поміняли прості двері на броньовані.
Облаштували дім сигналізацією. Обійшлася трохи менше трьох тисяч. І кожного місяця платимо невелику абонентську плату. Як тільки хто залізе, сигналізація не вищить на весь хутір, а сигнал поступає правоохоронцям у Ніжин, ті виїжджають.
Я спочатку не хотів сюди їхати, та дружина з дочкою потягли. Навіть за сто кілометрів від Києва такі ціни луплять, не наш варіант. А тут будинки дешевші. Ось і сусідній продається. Колись теж дві жінки з Києва жили, одна померла. Тепер продають, чотири тисячі гривень хочуть. Наш стільки ж коштував. Жили тут два брати, один інвалід. Двір трохи занедбаний був. Як заїхали, я все вигріб, під себе облаштував.
У ліс ходжу, він зразу за городом. Восени город переорюю. Весною культивую і саджу шість соток картоплі, овочів, щоб на зиму вистачило. Решту городу — гарбузами. Гноєм землю не вдобряю.
Насіння продаємо. А гарбузи трохи курям даємо, інші дроблю і на город, як добриво розкидаю. Тоді картопля родить хороша, у минулому році 54 мішки зібрали. Деякі фермери під Києвом гарбузи для добрива використовують. Я і сусідів привчив до цього.
— Перелаштувалися зі швидкого, бурхливого столичного на тихе, спокійне життя?
— Тут також верчуся як білка у колесі. Літню кухню до ладу привів. Баню зробив. З сьомої ранку у лісі, палиці ношу, заготовлюю дрова на зиму.
Все, що надворі (дрова, інструменти, тючки соломи), зберігаю на висоті від землі сантиметрів 30. Бо багато вужів і гадюк повзає. У дворі кубляться. Як купили хату, тут дурдом був, розганяли. А зараз, можна сказати, здружилися. Я по двору ходжу, а вони повзають. Гадюки на город заповзають, не чіпають.
Потроху сарай майструю для поросяти. Гараж для машини облаштував. Авто ж у мене круте, — хвалиться. — Джип. Китаєць «Great Wall Safe».
— За допомогою проїжджі звертаються?
— Було колись. Маршрутка Чернігів -Срібне зламалася, колесо пробив. Водій домкрат попросив. Дав, допоміг.
Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №11 (1558)
